Глава 14.1

— Гадки не маю. Але ваше питання не має сенсу: лорд Хальвард молодий, у нього ще будуть діти.

— Він старший за мене і вас разом узятих, — гмикнув Ундес. — Він пам'ятає життя наших батьків і дідів, хоча й не любить акцентувати на цьому увагу. — Йорунн здивовано підвела очі. — Та в питаннях народження спадкоємця все набагато складніше. Здібності магів темряви зростають з часом, а сила, як ви певно вже помітили, тисне на оточення. Вона пробуджує страхи, випробовує та відштовхує, бо шукає лише найобдарованішого носія.

— Це не завадило його пращурам одружуватися та народжувати синів. На відміну від роду Фарріт, наскільки мені відомо, — не втрималася Йорунн.

— Але ваш герцог — виняток. Його могутність перевищує здібності попередників. Навіть засновник роду, Гайя Роалд, був слабшим. Жодна жінка не може зачати від нього, бо цього не бажає темрява. Саме тому у Хальварда нема не тільки законного сина, але й байстрюків. Ну, або ж він не хоче їх мати з якоїсь іншої, дуже вагомої причини. Наприклад, не хоче давати приводу для розмов про передачу влади. Але тут з'являєтеся ви.

— Не розумію, до чого ви хилите.

— До того, моя люба, що імперія — це країна можливостей. Особливо для таких, як ми із вами: обдарованих, цілеспрямованих, терплячих. І для таких, як Хальвард теж. До цього моменту він був чи не єдиним, хто міг кинути виклик Сабіру, і, можливо, виграти. Разом із вами ці шанси значно зростають. А ще він не має ризикувати собою, бо є можливість пожертвувати кимось іншим.

Ундес накинув повід на луку сідла й розслаблено потягнувся, ніби тільки но скинув з плечей важкий тягар.

— Впевнений, під цим кутом зору на ситуацію ви ніколи не дивилися. Доля подарувала вам видатний шанс, так. У вас великий потенціал, теж так. Але темрява мінлива і підступна, не впораєтеся з нею через брак знань або досвіду — загинете. Вам потрібен вчитель, тут не сперечатимуся. Але чи потрібен вам герцог? 

Вони саме проїхали ворота, людей навколо ставало все менше, а отже — й підслуховувати було нікому.  Йорунн ледь не розсміялася. «Ох, лорде, знали б ви, скільки разів я ставила собі те саме питання. Проте зраджувати лева заради зграї шакалів — не найрозумніший вчинок».

— Звучить так, ніби вам є що запропонувати.

— Вчіться, — коротко озвався Ундес. — Всьому, чому зможете. Але нехай ваша вірність належить всій імперії, а не конкретній людині. І якщо одного дня ви вирішите, що настав час покинути Кінна-Тіате, двері Золотого палацу розкриються перед вами. Імператор радо прийме вас під свою протекцію. І хто зна, що ще ви отримаєте? Землі, титул, герцогство, такий бажаний мир… Без жодної краплі крові.

— А степ?

Ундес трохи помовчав, добираючи слова, але все ж відповів:

— Це можна обговорити в разі, якщо ви доведете імператорові свою користь.

— Ну звісно ж доведу.

Йорунн випросталася в сідлі, ледь стримуючи бажання плюнути раднику просто в обличчя.

— Цікаво, а як ваш імператор збирається повертати мені вбитих людей? Спалені й пограбовані міста? Як саме планує зцілювати зґвалтовані тіла та покалічені душі? — процідила вона. — Ви хоча б знаєте, що таке честь? Вірність присязі? Совість врешті решт? 

Ундес скривився, наче лимон надкусив:

— Мале дівчисько… — протягнув від беззлобно. — Типове неприручене, зубасте звірятко, яке не бачить можливостей перед самим своїм маленьким носиком. Таке ж саме, як і твій брат, що занапастив країну заради вигаданих ідеалів. 

— Не смійте згадувати мого брата, — голос Йорунн впав і затремтів від люті. — Він був…

— То ти вже не заперечуєш, що він був? Радий це чути, хоча б з однією невизначеністю розібралися, — перервав Ундес напрочуд спокійно. — Так от: конунг Лід був слабким, негнучким і недалекоглядним. Вірив в те, чому немає місця в реальності. І саме тому імператор обрав не його сторону, хіба не розумієш? Одна людина — це лише дерево в степу. Імперія — буря, що зламає це дерево. На жаль, ти схожа на брата сильніше, ніж мені б хотілося, Йорунн, дочка Каніта. Але, вочевидь, ти не зламалася під тиском сили Хальварда, отже, не безнадійна. То доведи, що варта більшого. Використай шанс, якого Лід не мав.

— Якого ви ж його і позбавили.

— Позбавив. І що з того? — презирливо гмикнув радник. — Ну, вдар мене, якщо від того тобі полегшає. А потім, нарешті, почни думати головою. Навіть якщо Хальвард не використає тебе у своїх цілях, немов сліпе кошеня, ти завжди будеш другою після нього і ніколи не отримаєш ані свободи вибору, ані свободи взагалі.

— Можна подумати, ви не використаєте мене, як гарно навчене щеня, якого можна спустити на досвідченого пса.

— Все має ціну. Та іноді самого вигляду готової до бою зброї вистачає, аби охолодити занадто гарячі голови. Зваж ризик та нагороду, хіба сотні життів того не варті? Якщо обереш Хальварда, то все, що тобі залишиться — це сліпа надія на химерне майбутнє. Я ж пропоную варіант розв'язання проблеми тут і зараз. Я простягаю тобі руку. Вперше й востаннє.

Він справді трохи нахилився в її бік і навіть вхопився пальцями за гриву кобили. Тварина сіпнулася й скосила на чоловіка око.

— Та невже? Ідіть у безодню, лорде раднику, — майже прошипіла Йорунн. — І передайте своєму імператорові, що він може відправитися туди разом із вами.

Ундес посміхнувся. Холодно, недобре, але й задоволено водночас. Його пальці стиснулися так, що нещасна тварина ображено заржала й позадкувала.

— Ну що ж, я почув твою відповідь, донька степу. І радо передам її. Схоже, я помилився: Хальвард все ж зламав тебе. Біжи до нього, жалійся, розказуй все, як є. Ти ладна облизувати його руки — і це твоє право. Залишайся біля його трону, виконуй накази, корись тим обмеженням, що він тобі ставить. Род Хольда згинув не просто так. Ви й справді недостойні зватись правителями Великого степу. Твій брат жив, як нікчема, й помер, як нікчема: ані згадки, ані могили, ані пам’яті. Врешті решт ти повториш його долю.