Глава 13.1

— Навіщо ви говорите мені це? 

— Бо хочу вберегти вас.

— Чому?

— Сама не знаю. Напевно, ви симпатичні мені, або це місце так на мене вплинуло. Розумію, у вас немає причини вірити мені, я й не прошу про довіру. Але подумати над моїми словами вам варто. Він не зробить вас щасливою.

Повисло натягнуте мовчання. Мейрам відпустила руку співрозмовниці та відступила на крок назад.

— Дивні слова, — нарешті промовила Віала. — Особливо від вас. 

— Це лише правда. Він вас не вартий.

— А ви не боїтеся, що ясновельможний дізнається про цю розмову? Можливо, нас підслуховують. Або, можливо, я прийму його пропозицію і сама розповім майбутньому чоловікові про те, що ви говорите за його спиною?

Мейрам дзвінко розсміялася:

— Сторонніх тут немає, а ви не зробите цього, бо ви в принципі так не робите. Двір навчив мене добре розбиратися в людях. Втім, імператор знає про моє ставлення до його дій. Знає — і не чіпає мене, я надто важлива для політичних торгів, щоб дозволити чомусь або комусь нашкодити мені. Дорогий товар, — тепер її посмішка стала відверто сумною. — Віало, не приймайте його пропозиції. Сабір зімне і розтопче вас, а потім зламає життя близьких вам людей. 

— Яка вам вигода в тому, що цей шлюб не буде укладений?

— Безпосередньо? Ніякої. Але підтримуючи вас, я розраховую одного разу отримати вашу допомогу.

— У чому саме?

— У тому, щоб зберегти своє життя і право розпоряджатися ним.

— Яким чином?

— Ще не знаю, але відчуваю, що кільце навколо мене стискається. Можливо, одного разу я муситиму покинути Дармсуд і хочу бути впевненою, що мені є в кого просити захисту.

— Міледі, ви ж знаєте, що я не маю можливості нічого вам обіцяти. Якщо це необхідно, поговоріть із Хальвардом.

— Я не вимагаю від вас обіцянок. Просто кажу те, що вважаю правильним.

— За що ви так не любите імператора?

— І ви ще питаєте? — очі леді Мейрам блиснули справжнісіньким гнівом. — Він віддав мене незнайомій людині, навіть не отримавши моєї згоди. Слава всім стихіям, що ми з чоловіком знайшли спільну мову й обидва виграли від цього шлюбу. Але коли мій чоловік став непотрібним, його просто прибрали, змели зі шляху, як смітинку. Мене повернули до столиці аби виставляти на загальний огляд, як дорогого коня або екзотичну тваринку. Там, у палаці, я не можу залишитися одна ні на хвилину. Навіть у моїй кімнаті завжди є хтось, хто контролює кожен мій крок. Прогулянки, подібні до цієї, там виключені повністю. Навіть розмовляти я можу тільки з дозволу брата і з тими, хто йому до вподоби. Доля імператриці буде ще менш вартою заздрості, адже їй належить зачати, виносити та народити спадкоємця. Ніщо не поверне вам втраченої свободи.

— І все ж, сюди ви вирушили за своїм бажанням, тут вас не охороняють так ретельно, як у столиці Золотих земель.

— Сильно підозрюю, що в цьому є розрахунок Сабіра. Якби він був дійсно проти, я б не покинула Дармсуда. Підозрюю, що цю поїздку він спеціально обставив так, щоб створити ілюзію втечі, дати мені трохи ковтнути свободи. Тож я такий самий пішак, як і всі інші. Але я не збираюся грати за його правилами.

— Якщо ясновельможний знає, як ви ставитеся до його дій, то він міг передбачити ваше бажання зруйнувати його плани на шлюб. І міг припустити, що ви почнете зі мною цю розмову.

— Міг, — примружилася леді Мейрам. — Можливо, у цьому й полягав його план. Адже ваша відмова — образа, хоч і завуальована. Але ваша згода була б божевіллям. Не робіть цього.

Віала замовкла, обмірковуючи сказане, і мовчки пройшлася майданчиком. Ланцюжок її слідів поступово перетворювався на доріжку.

— Я готова повірити вам, але два запитання не дають мені спокою: чому сюди приїхав саме лорд Ундес? І які плани у вас щодо мого брата?

— На перше запитання я не знаю відповіді. Можливо, брат просто довіряє йому, а можливо, хоче спровокувати конфлікт, спираючись на неприязнь герцога до Ундеса. Що стосується вашого другого запитання, — тут Мейрам злегка запнулася і щоки її порожевіли, — вибачте за мою прямоту, але Ульф Ньорд дуже привабливий чоловік із певною репутацією. Я все ж таки жінка, а тому не могла не відчути того тяжіння, що оточує Чорного Вовка. Запевняю вас, у моїх думках не було нічого поганого, хоча визнаю: прихильність воєначальника, за спиною якого стоїть сам маг темряви, мені не завадила б.

Їх погляди зустрілися. Мейрам дуже добре бачила, що Віала не повірила майже половині зі сказаного. Це викликало роздратування й повагу водночас. Сестра Чорного Вовка не була зовсім дурною, а люди на кшалт Мейрам, як дорогі скриньки, могли мати й друге, й третє дно.

Мейрам зітхнула:

— Ви не вірите моїм словам, я бачу це. Похвально. Обережність — корисна риса, яка може зберегти вам життя. — Віала хотіла щось заперечити, та Мейрам відмахнулася: — Не відповідайте нічого, не виправдовуйтеся. Я розумію. Просити вас забути нашу розмову буде неможливо, але якщо передасте мої слова раднику або братові, то я буду все заперечувати.

— Ви просите мене мовчати чи погрожуєте? — уточнила Віала.

— Я й сама вже не знаю, — леді Мейрам слабко посміхнулася. — Утім, я хоча б спробувала щось змінити. Вибір усе одно залишається за вами.

Вона поправила зачіску, підставивши золоті локони під сонячні промені. Зняла рукавички й повернула їх власниці:

— Дякую за бесіду. А тепер маю залишити вас. Вам точно є, що обміркувати.