Глава 11.1

— Після того, що відбувалася в Великому степу, вірити в простий збіг обставин — легковажна дурість, — похмуро відгукнулася Йорунн.

— На жаль, усієї картини я досі не розумію. Ці витівки із магією… Я знаю, що це, проте не розумію, як це можливо. Наче в ланцюгу подій відсутні окремі ланки. Саме тому я наказав стежити за кортежем радника, — кивнув Хальвард. —  Всю дорогу від кордону до Кінна-Тіате ні Ундес, ні прекрасна Мейрам жодного разу не утнули чогось підозрілого. Не слали листів, не шукали зустрічей, не було ні затримок у дорозі, ні відхилень від маршруту. Вони навіть з поля зору не зникали. Навпаки — робили все, аби залишатися в центрі уваги.

— Але… — нетерпляче протягнув Ульф, — завжди є якесь «але», правда?

— Вночі повернувся Арен. — Йорунн відчула, як пальці Віали ледь помітно стиснулися, наче вона не змогла приховати хвилювання. — За моїм наказом він перетнув кордон із Золотими землями за декілька днів до прибуття кортежу. Прибився до якоїсь таверни по дорозі з Дармсуда до Нісса-Шин, влаштувався викидайлом. І спостерігав за мандрівниками.

— І-і-і? — Чорного Вовка явно не цікавили побутові подробиці.

— До кордону Ундес приїхав у супроводі окремого загону з шести навчених, досвідчених найманців. Далі вони розділилися. Поки наші люди охороняли посланців імператора, ті шестеро поїхали іншою стежкою, але рушили туди ж, куди й Ундес. Арен слідкував за ними до самого Кінна-Тіате, аби переконатися, що це не помилка. 

— Дай-но вгадаю: ці шестеро відправилися прямісінько до наших старих знайомих?

— Точно.

— Яких ще знайомих? — спантеличено уточнила Йорунн.

— Інформаторів Сабіра, — озвався Хальвард. — Ти ж не думала, що в ясновельможного немає в місті своїх шпигунів? Тих, хто роками збирає для нього чутки й виконує різні дрібні доручення. Такі люди є, власне, і в мене: в Дармсуді, в прикордонних фортецях, дехто у військах ясновельможного. 

— І багато їх?

— Не надто.

— Але, — вона збентежено перевела погляд з Хальварда на Ульфа, — якщо ви знаєте про зрадників, які служать вашому ворогу, то чому не виженете геть із міста? 

— Бо при певних умовах їх можна використати у своїх цілях. До того ж великої шкоди вони не роблять: живуть, заводять сім’ї, торгують або ведуть господарство. Вони не воїни, не вбивці, лише вуха й очі, які можуть бачити й чути те, що я вважатиму за потрібне. Але ці шестеро — інша історія. Ці люди заробляють на життя зброєю, а не подорожами. І зараз вони чекають якогось наказу.

— Може, вони просто мають охороняти радника? — невпевнено припустила Віала. — На випадок якоїсь несподіванки із нашого боку.

— Або рішення про їхнє втручання ще не ухвалене.

— І що ми тепер будемо робити? — Йорунн запитально окинула поглядом усіх за столом.

— Поки що нічого, — Хальвард задумливо відсунув тарілку і пальцями відбив дріб по дерев’яній стільниці. — Дамо всім можливість зіграти свої ролі до кінця.

— Ти недооцінюєш радника, — Ульф несхвально похитав головою. — Він не стане чекати вічність, поки випаде слушна нагода вкусити тебе. Якщо не зможе отримати добром те, за чим з'явився, спробує взяти силою. А якщо зрозуміє, що це неможливо, то зірве злість на тому, хто підвернеться під руку.

— Твої люди стежать за кожним його кроком.

— Проте нашим гостям не варто затримуватися в місті довше, ніж це необхідно.

— Що ти пропонуєш? Схопити найманців? Поки не маю жодного навіть формального приводу. Встановити показове стеження? Вони й так розуміють, на чиїм полі грають. Чи ти хочеш спровокувати Ундеса на відкритий конфлікт, аби він наробив якихось дурощів?

— Звісно ні, — скривився Чорний Вовк, — але не довіряй йому, а тим паче — не дозволяй грати на випередження. Нехай Віала передасть відмову вже найближчими днями, тоді в радника зникне привід залишатися тут. Навіть навпаки: він буде зобов'язаний доставити відповідь Сабіру негайно.

— А що з леді Мейрам? — уточнила Віала.

— Не уявляю, про що йде мова, — знизав плечима Ульф. — Я не можу залицятися до сестри імператора, навіть якщо забажаю. А бажання в мене не більше, ніж в будь-якої людини, якій запропонували вкласти в ліжко змію. Тож, якщо імператорській перлині щось і примарилося під впливом вина й музики, то в мене для неї погані новини: вона повернеться додому на самоті і якнайшвидше.  

Щоки Віали вкрилися рум’янцем. Вона пробурмотіла щось нерозбірливе й опустила очі до тарілки. 

— Ульф, я хочу, щоб за найманцями Ундеса спостерігали день і ніч. В разі чого нехай звітують мені без затримок.

— Звісно, я передам наказ. 
 

===============
Любі читачі! Буду дуже вдячна, якщо ви підтримаєте книгу зірочкою. Це не займе багато часу, але я буду краще розуміти вас, свою аудиторію)))))
З повагою, ваша Анні

===============