Глава 12. Леді Мейрам

— Гадки не мала, що світ може стати таким безбарвним і сліпучим одночасно.

Мейрам, вже вдягнена, взута й причесана, роздивлялася засипаний білим снігом парк за вікном. Вночі налетіла хуртовина, і тепер чорні гілки дерев, доріжки й навіть далекі скелі сяяли під пронизливо-синім небом. 

— Я хочу прогулятися, — кинула Мейрам служниці.

— Кажуть, сьогодні дуже холодно, міледі. Може не варто?

— Не страшно, я не надовго. Тим більше, що леді Віала надіслала мені цей скромний подарунок, — сестра імператора відвернулася від вікна й підняла з ліжка довгу накидку з бездоганно-білого хутра. Тонкі пальці жінки занурилися у м’яку красу, на обличчі з’явилася пустотлива посмішка. — Як гадаєш, мені личить?

Вона накинула на плечі тонкий плащ, зверху закуталася хутром і насунула на голову широкий капюшон. Служниця кивнула:

— Виглядаєте чарівно. Справжня північанка.

— От і добре. І ти одягнися якомога тепліше, супроводжуватимеш. 

Сніг під ногами скрипів і розсипався тонким пилом, мороз відчутно щипав ніс і щоки, але леді Мейрам із насолодою блукала стежками. Її гострий погляд помічав усе: розгорнуті вимпели на баштах, отже, герцог теж в замку, вартових гвардійців на виходах, слуг, що розчищали доріжки. Втім, того, кого леді Мейрам хотіла б зустріти, у парку не було видно.

— Ти впевнена, що шукати треба тут?

— Так, — служниця підійшла майже впритул та прошепотіла: — я чула розмови покоївок. Десь є майданчик для тренування, а мілорд не пропускає можливості розім’ятися за будь-якої погоди.

— Може, варто трохи спуститися?

Коли жінки нарешті дісталися бажаного місця, Мейрам ледь вдалося стримати стогін розчарування.

Так, Ульф дійсно був на тренуванні. Одягнений в теплий стебнований жилет та вовняну сорочку, із непокритим волоссям, до того ж розігрітий настільки, що від нього  йшов пар. Але, на жаль, разом із Чорним Вовком по майданчику кружляла вихованка правителя. Коротке волосся вона зібрала у хвіст на потилиці, пильний погляд її був прикутий до дерев’яного меча в руці суперника. 

З легкістю примари й грацією канатохідця вона вдало ухилялася від випадів Ульфа, втягуючи його в якийсь безмовний танець з бічних кроків, відступів і кружлянь, встигаючи де-не-де атакувати самій.

Мейрам невдоволено стиснула губи: дівчисько виглядало недоречно й привабливо водночас. Жіночні форми не вдавалося сховати навіть захисним шкіряним обладункам, а в різких рухах Йорунн відчувалася нехай не звабливість, але добре відчутний виклик: зможеш дотягтися, вхопити, втримати? 

— Що ви тут робите?

Від несподіванки Мейрам ледь не підстрибнула на місці. Обернулася, вперлася поглядом в невдоволене обличчя радника брата.

— І вам доброго ранку, лорде Ундес.

— Сонце вже в зеніті. Довгенько ж ви спите, якщо для вас це лише ранок.

Пара бійців саме обмінялася серією ударів. Долинув вражений зойк, потім сміх. Йорунн втратила рівновагу й ледь не впала на сніг, але й Ульф був вимушений відступити, аби не отримати відчайдушного удара ногою у коліно.

— То чому ви тут? — повторив своє питання Ундес, по-хазяйськи підхоплюючи Мейрам під лікоть і відтягуючи геть. — Хіба не очевидно, що вас не має бути на тренувальному майданчику для воїнів? Це непристойно.

— Чому?

— Бо бій — суто чоловіча справа. До того ж бійці можуть бути майже роздягненими.

— У такий холод? — фиркнула Мейрам.

— Хтозна, що вдарить в голову цим дурням, що не визнають елементарних правил та звичаїв. А ви — сестра імператора. Ви маєте стежити за своїм добрим ім’ям.

— Я не незаймана діва, що ніколи не бачила чоловіка без сорочки. І моє добре ім’я в повній безпеці. Оберніться, тут окрім нас, нікого нема. До того ж на майданчику є ця, як там її, Йорунн. Теж, здається, жінка, хоч і б’ється, як розлючене звірятко.

— Я помітив, — губи Ундеса скривилися в неприємній посмішці. — Кумедна дикунка. Цікава.

— То я не одна полюбляю спостерігати за іншими з-за дерев? — Ундес прикусив язика. — І нащо ви це робите, дозвольте запитати?

— А то не ваш клопіт. В мене є обов’язки, — відрізав він, — я їх виконую. На відміну від вас, міледі, я думаю не лише про власне задоволення.

— Тобто? Поясніть, будьте так ласкаві, — голос Мейрам став неприємно холодним.

— Гадаєте, я не здогадався, навіщо ви прийшли сюди? І не помітив, що ви робили вчора весь вечір? Крутилися навколо Ульфа Ньорда та його сестри, намагалися причарувати їх обох. Зацікавити. Втертися в довіру. Нав’язати дружбу.

— І що з того? Це проста розвага.

— На яку ви не маєте права. Чого ви хочете? Звабити Чорного Вовка? Змусити його впасти до ваших ніг і благати про кохання? Чи вам вистачить двох-трьох пристрасних ночей в обіймах чужинця?