Глава 10.1

— І чого ж він очікує від мене?

— Ясновельможний щиро шкодує, що не може продемонструвати недоброзичливцям, наскільки глибоким і міцним є зв'язок Золотих земель і Недоре, уклавши шлюб із представницею герцогського роду. Доля не дарувала вам, мілорде, сестри чи доньки. Однак, просте рішення, як буває дуже часто, все ж існує. В Кінна-Тіате є справжній діамант, що займе заслужене місце в короні Золотої імперії: сестра Чорного Вовка, леді Віала. Її люблять і знають у Недоре та Міаті. На Зелених островах пам'ятають, звідки родом вона та її брат. Дівчина молода, як я переконався на власні очі — прекрасна, добре вихована та розумна. Це чудові риси для майбутньої імператриці. Наскільки я можу судити, вона здорова і здатна подарувати країні нових спадкоємців. 

Над столом повисло важке мовчання.

— Леді Віала не має титулу і не належить ні до старої, ні до нової знаті. Двір ніколи не прийме її. Вона уроджена мешканка Зелених островів, і, крім того, майже десять років провела в рабстві на території імперії, — сухо нагадав Хальвард.

— О, ясновельможний, зрозуміло, знає про це. 

— А про насилля, яке вона пережила з милості одного зі своїх панів? 

— Запевняю, коли на її голову покладуть імператорський вінець, події минулого перестануть здаватися важливими.

— Дуже сумніваюся, що сама леді Віала бажає цього. Ясновельможному Сабіру зовсім не потрібно підтверджувати наш із ним союз за допомогою цього шлюбу. Я не маю наміру боротися за трон, і на те є вагоміші причини, ніж проста відсутність бажання. Імператор може розраховувати, що я не порушу умов нашого договору, принаймні доти, доки Золоті землі їх дотримуються, - голос Хальварда небезпечно поважчав.

— Але такий шлюб зміцнить у серцях простих людей віру в мир і процвітання, — лорд Ундес немов пропустив повз вуха останню репліку правителя. — І покладе край небезпечним розмовам щодо спадкоємців. Усіх спадкоємців, якщо ви розумієте, про що я кажу.

— Розумію навіть краще за вас, — Хальвард повернувся до радника. — А от ви, здається, забуваєте, кому саме намагаєтеся погрожувати.

— Що ви! Жодних погроз або навіть думок про них. Я добре знаюся на законах гостинності й не став би їх порушувати, — лорд Ундес виглядав щиро засмученим. — Та мені здається, що ця розмова неприємна вам. Можливо, я торкнувся надто особистих речей? Якщо серце леді Віали або навіть ваше власне вже зайняті, скажіть про це — і я негайно замовкну.

— Ви неправильно витлумачили мої слова, мілорде. Та я не стану змушувати леді Віалу. І просити про подібне — теж.

— Чому ж? Вона ваша піддана, вона має коритися вашій волі.

— Як вважаєте, жінка, яку позбавили сім'ї, відірвали від батьківщини та змусили десять років провести в неволі, захоче віддати руку тому, хто частково винен у скоєному? Хіба не Сабіром і його предками встановлені такі жорсткі закони? Ви, мабуть, ніколи не замислювалися про те, що означає бути безправним рабом.

— Ми всі чиїсь раби: титулів, обставин, часу. Свобода — небезпечний міф. Питання лише в тому, чи вистачає в нас сміливості визнати це. У мене вистачає, тож заради блага інших я б без вагань зробив те, що маю. Як не вагається імператор, даючи шанс дівчині з сумнівним минулим. Однак милість ясновельможного безмежна, він готовий забути про колишні негаразди в ім'я прийдешнього блага. Зрештою для леді Віали це величезна честь, розраховувати на яку в іншій ситуації вона б не могла.

— Мілорде Ундес, — голос Хальварда став гострим, як лезо ножа, — я прошу вас ніколи надалі не говорити про сестру Ульфа Ньорда в такому тоні. 

— Вибачте, якщо це прозвучало занадто зухвало, —  Ундес не зміг приховати злого блиску в очах, хоча вся його постать виражала смиренність і каяття. — Мабуть, вино затьмарило мої думки й сплутало слова.

— Забудемо про це, — вимовив Хальвард після тривалого мовчання. — Я не стану перешкоджати, якщо ви забажаєте повторити пропозицію особисто леді Віалі, бо рішення тільки за нею. Але попереджаю:  вона під моїм захистом. Будь-кого, хто завдасть їй шкоди, я знищу особисто.