Глава 9.2

— Байдуже: Хальварда не цікавить трон. Він ясно дав це зрозуміти, особисто доставивши зі скарбниці й передавши ясновельможному вінець його батька перед коронацією. На деякий час цього вистачило. Незадоволені замовкли, зрозумівши, що герцог не бажає міжусобної війни. Однак минуло вже десять років, а Сабір усе ще не подарував країні ні миру, ні процвітання, ні навіть спадкоємця. Брат вважає, що ситуація з дитиною залишається такою, щоб не дати старій знаті альтернатив. Аби позбавити ясновельможного корони вистачить навіть бастарда, а для управління країною — регентської ради.

— В імперії законність народження важить менше магічних здібностей?

— Імператор має утримувати рівновагу між світами, так у нас кажуть, — трохи зашарілася Віала. — Безглузда приказка, хіба що під світами розуміти різні клани, землі та народи. В ясновельможній родині нерідкі випадки визнання законними обдарованих побічних дітей. Стихійна магія дуже стійка, обов'язково проявляється в нащадках, якщо зустрічалася хоч у когось із батьків. А в Золотих землях задатки є у трьох із п'яти місцевих жителів. Крім того, стихійність, на відміну від темряви або  здібностей саянів, дуже легко розбудити, розвинути й посилити. Звісно, були винятки, як із тим випадком, коли коронували жінку: четверо її братів були абсолютно позбавлені дару.

— Хальвард не стихійник, та все ж імператор побоюється його?

— Бо політика — це не про здоровий глузд, справедливість чи якусь міфічну рівновагу. Це про жагу до влади та можливість втілити її тут і зараз, — губи Віали вигнулися в жорсткій посмішці, більш схожої на гримасу болі. — Сабір недовірливий, жорстокий і вкрай цілеспрямований. Хальвард не поділяє його цінностей, тому герцогство все більше виходить з-під протекторату імперії. Вже зараз нас пов'язують лише формальні домовленості, навіть кордон між Недоре і Золотими землями ми охороняємо двома окремими військами, залишаючи широку нейтральну зону між ланцюжками прикордонних фортець. Цим активно користуються всі, хто тікає від жорстоких законів: колишні раби, вигнанці, незадоволені правлінням роду Фарріт. Недоре офіційно не дає захисту втікачам, але усі, хто добирається через гори до нейтральної смуги, можуть розраховувати на заступництво нашого герцога, якщо принесуть присягу вірності Недоре, Міаті, Зеленим островам і особисто Хальварду. Сабір розлючений, але вдіяти нічого не може.

— То чому герцогство не відокремиться від імперії?

— Тому, що, попри внутрішні чвари, війська Сабіра мають чисельну перевагу. Крім того, поки древній союз не порушено, у стихійних магів немає приводу застосовувати свої сили на наших підданих. Якщо почнеться магічна війна, то загине занадто багато мирного населення. Сутичка двох найсильніших магів нашого материка приведе до незліченних жертв. Втім, Сабір зовсім не впевнений в особистій перемозі. У бою віч-на-віч проти Хальварда йому не вистояти: лорд сутінкових земель сильніший як воїн і маг, не знаю, що можна йому протиставити.

— І оці посланці Сабіра Ахунда вар Наіль із роду Фарріт, — Йорунн кивнула головою убік кортежу, — мають всі можливості порушити крихкий баланс?

— Боюся, що так і є, бережи нас Семиліка.

Йорунн тільки важко зітхнула: стати першим каменем, що зрушує гірський обвал, вона не хотіла, втім, можливо, вже стала.

Ввечері на честь гостей влаштували справжнє свято. Уздовж стін сяяли золотисті магічні ліхтарі, на столах затишно мерехтіли свічки у срібних підставках, під високими склепіннями танцювали відблиски й тіні. У залі зібралася така кількість гостей, що Йорунн мимоволі згадала бенкети, які влаштовували її батьки багато років тому. Ось тільки вдома під одним дахом збирались справжні друзі, а повітря дзвеніло від щирого сміху і пісень. В цій величезній залі, що сяяла вогнями й дорогоцінностями, панували нездорова цікавість та сторожке очікування.

Багатьох гостей вона вже пізнавала в обличчя: воєначальники, знатні городяни, кілька стихійних магів, представники гільдій, жриці з храму Семиликої богині, прості городяни й навіть архіваріус.

За головним столом крісла для Йорунн не знайшлося. Ледь не вперше дівчина ладна була благословляти суворий імперський етикет, що забороняв учням-новачкам сидіти поруч з наставниками. На вранішній церемонії привітання вона лише мусила мовчки стояти за лівим плечем правителя, на відміну від тієї ж Віали. За відсутності дружини чи іншої родички правителя, саме сестрі Чорного Вовка довелося виконувати обов’язки першої леді: розміщувати гостей, вести чемні розмови та ввічливо посміхатися незнайомцям.

Йорунн же, подумки картаючи себе за слабкість, майже сховалася за широкою спиною Хальварда. Зараз наставник знову став таким, яким вона колись бачила його на сходах свого палацу: темним магом, воїном та володарем, під чиїм поглядом хотілося схилити голову. 

Майже всім, окрім неї, Ульфа та Віали.

Тепер всі вони були на одному боці, і це викликало в Йорунн дивні відчуття. З одного боку, загроза, яку Хальвард буквально випромінював, нікуди не поділася. З іншого — направлена вона була не на неї. Це створювало ілюзію безпеки, нехай і примарну, але таку бажану й так давно втрачену.

Першим до зали спустився Ульф, весь одягнений у чорне, з довгим мечем на боці під нарочито недбало відкинутим парадним плащем. Одяг його не прикрашав жоден герб, але на дублеті, наче нагадування для неуважних, мерехтіла виткана сріблом морда вовка. Під руку з ним йшла Віала. Її вбрання, хоч і зшите з дорогого чорного оксамиту, виглядало підкреслено стримано. Розкішне волосся було безжально прибране і вкрите тонкою сіточкою. Втім, нитки сітки були з білого золота, а кожне переплетіння прикрашав крихітний сапфір. Віала відшукала поглядом Йорунн й злегка кивнула на знак підтримки. 

Варто було Хальварду зайняти своє місце, як вартові відчинили важкі різьблені двері, і в зал увійшли гості. Портрети, що показував правитель, були напрочуд точними, помилитися Йорунн не змогла б навіть, якби герольд не оголосив імен. Однак, деяких деталей художник передати не міг.