Глава 8.1

Йорунн напружилася, згадавши про саянів і останні слова Хелмі. На мить у душі сколихнулися бурхливі емоції, але місце і час для розмови з Хальвардом були не найзручнішим, і Йорунн щосили постаралася прогнати тривожні думки. Як не дивно, це вдалося — давалися взнаки тренування з правителем і навичка заспокоювати розум. Хальвард, утім, усе одно щось помітив і кинув на підопічну короткий погляд.

— Ульф, нехай люди, яких ти відправив для супроводу кортежу, складуть звіти, щойно прибудуть на місце. Скількох ти виділив?

— Усього двадцять осіб, але тебе зацікавлять тільки четверо, ті, хто з розвідників.

— Чудово, тоді я чекаю від кожного з них письмовий опис усього, що здалося їм незвичайним. Передати особисто тобі в руки, у цій справі мені не потрібен ніхто сторонній.

— Буде зроблено. Ще вказівки?

— Арен повернувся?

— Ні, поки що жодних звісток.

— Дай знати, якщо щось з'явиться. У нас залишилося зовсім небагато часу. Охорона вже проінструктована, кімнати для гостей готові, звісно, в день приїзду відбудеться велика вечеря. З подальшими планами визначимося, коли стане зрозуміло, чого від нас хоче ясновельможний. Йорунн, буду вдячний тобі, якщо в найближчі два дні ти знайдеш можливість переговорити з матінкою Уттунніке. Не думаю, що їхня присутність у Кінна-Тіате має для Сабіра якесь значення, але нехай будуть подвійно обережні з розмовами: зараз не на часі будь-які конфлікти. Усе, йдіть, на сьогодні в мене є ще незавершені справи.

Ульф коротко вклонився і зник за дверима, але Йорунн забарилася на порозі й озирнулася. Хальвард сперся однією долонею на стільницю і задумливо вдивлявся в портрети гостей. Другою рукою втомлено потер перенісся, а потім вимовив, не піднімаючи голови:

— Якщо хочеш щось додати, то я слухаю.

На мить Йорунн завагалася, обмірковуючи, чи не запитати про видіння Хелмі зараз, але лише швидко промовила:

— Матінка Уттунніке просила передати це вам. — Вона поклала перед ним мішечок із цілющою сумішшю. — Сказала, ви знаєте, як цим не отруїтися.

Очі правителя миттєво потеплішали, губ торкнулася щира, хоча й ледь помітна посмішка.

— Щедрий і рідкісний дар, який немає сенсу витрачати аби на що. Зі мною вже все добре, а ось комусь за крок від невиправного може бути корисним. Віддай верховній жериці храму Семилікої, вона знайде йому застосування.

Він вклав мішечок Йорунн у руку, злегка ковзнувши пальцями по її шкірі: зовсім незначний жест, але якийсь не такий, як завжди. Ніби не тільки думки, а й рухи правителя пом’якшали. 

— Добре, — вона розсіяно заховала дар й несвідомо стисла долоні, ніби намагалася втримати відчуття того дотику.

— Тобі нема чого хвилюватися, — раптово озвався Хальвард, по-своєму витлумачивши цей жест. — Ундес та Мейрам — неприємні гості, та я в змозі тебе захистити від занадто нав’язливої уваги.

— Звісно. Але ж вони тут через мене?

— Так.

— Тоді я маю попросити… Ні, скоріше наполягти… Якщо ваше протистояння з Сабіром стає неминучим, то я не маю залишатися із зав’язаними очима, — під його гострим поглядом Йорунн почувалася нахабним дівчиськом. Тонкий прошарок впевненості у собі, здобутий за останні місяці, був готовий випаруватися в одну мить. — Тобто… Я мала на увазі, що вже пів року як навчаюся, але досі мало що розумію у власній магії. Всій цілком.

Хальвард випростався й склав руки на грудях. Високий, непроникний, незрозумілий. Такий, що ніби дивився на її спробу висунути йому умови як на спробу миші сперечатися із вершником. Вона вдихнула на повні груди й чітко промовила:

— Мені час опановувати магію темряви. Ритуал із Хелмі довів: я маю контроль, аби не становити загрозу собі чи комусь іншому. Ви можете бути не згодним та казати, що то була випадковість, але…

— Йорунн.

— … але в нас може не бути…

— Ти готова.

В кімнаті запанувала тиша. Йорунн здивовано кліпнула очима, намагаючись зрозуміти, чи не помилилася. Втім, Хальвард кивнув:

— Я бачив, як ти намагалася приборкати магію, і як нехай частково, але тобі це вдалося. Ти довела, що немає сенсу втрачати дорогоцінний час. Тож не хвилюйся, почнемо заняття вже завтра. До речі, прекрасний результат для учня із твоїм досвідом, поздоровляю. Це все чи ще що-небудь?

— Н-ні.

Вона зніяковіло відвела очі. Несподіване схвалення спантеличило більше, ніж спантеличила б відверта сутичка. 

— Дякую. Мабуть, я піду.

— Добре.

Йорунн, не прощаючись, мовчки вийшла з кабінету. І чомусь їй здавалося, що спину пече від чужого погляду значно довше, ніж мало б.