Глава 6.4

***

Їй було до біса лячно. Боги знають, на що здатен маг із пораненою свідомістю, до того ж засліплений фізичним болем. Вистачить секунди, аби батіг в його руці зметнувся у повітря й вдарив беззахисне тіло. Вбити, напевно, не вб’є, навіть не покалічить по-справжньому, бо темрява не дозволить. 

Але… тільки її. Уттуніке та Хелмі це не стосувалося жодним чином.

Магія вирувала по залі оскаженілим потоком, тому використати себе в якості щита і приманки водночас здавалося логічним рішенням. Хоч і не розумним. 

Звісно, Йорунн не збиралася навмисне підставлятися під удар, проте зараз чи не вперше зрозуміла: в разі серйозної сутички з Хальвардом її шанси менші, ніж мізерні.

— Правителю. Ви мене чуєте? Все скінчилося. Та ви маєте опанувати себе.

Вона змусила себе розслабитися. Не тілом, бо він навряд взагалі сприймав зовнішні прояви так, як нормальна людина. Проте мав відчути. Йорунн на мить прикрила очі, аби поринути у спокій і віднайти впевненість в тому, що все відбувається так, як треба. Він вже проходив цей ритуал і зміг подолати його наслідки. Отже, зробить це ще раз.

За спиною почулося шурхотіння одягу:

— Він… він один з них, але інший! 

Голос Хелмі обірвався, потім роздалися м’які кроки — вочевидь, Уттуніке допомогла шаманці підвестися й відійти. Та Йорунн навіть не повернула голови, повільно пропускаючи через себе важкі й задушливі хвилі темряви, заспокоюючи, заколисуючи занадто бурхливі й схвильовані потоки магії.

— Правителю. Все добре, — в її тоні не було чутно напруження чи хвилювання, лише спокійна впевненість. — Ми усі в безпеці.

Хальвард поворухнувся, темрява в його очах втратила непроникність, на дні зіниць спалахнули знайомі іскри. Добре.

З тихим шипінням розтанув у повітрі батіг. Крила обернулися туманом і розсіялися, та й риси обличчя пом’якшали, набуваючи людського вигляду.

— Отак. 

Він глибоко вдихнув і повільно опустився на коліна, хитнувся, сперся долонями о чорну підлогу. Йорунн зітхнула, почувши, як розсіюється зосередженість, і тілом котиться дрібне тремтіння: за лічені хвилини вона наче віз каміння переклала. Це ж який контроль треба мати, аби з легкістю маніпулювати такими об’ємами магії?!

— Правителю?

— Води.

Вона швидко відійшла в сторону, наповнила келих та повернулася, але Хальвард заплющив очі й відкинувся на спину. Знесилений, слабий, таким Йорунн бачила його вперше. Проте полегшення, на власний подив, зовсім не відчула.

— Мілорде? То вам вдалося побачити те, що ви хотіли?

Хальвард відповів не одразу. Провів рукою по чолу, стер крихітні краплі поту, стиснув кулак так, що кісточки побіліли, і роздратовано видихнув:

— Вдалося. Трясця!