Глава 6. Обряд пам'яті

Зворотна дорога до замку, освітлена блиском яскравих вуличних вогнів, виявилася довшою, ніж хотілося Йорунн. У наметі Уттунніке дівчина надто розслабилася. Теплий солодкуватий настій зігрів тіло, слова та співчуття чужинки — серце. І хоча події на півночі не могли не хвилювати, Йорунн на деякий час дозволила собі поринути у відчуття безпеки. Стати просто слухачем, звичайною дівчиною, недосвідченою й занадто молодою, аби розв'язувати чужі проблеми. Тим більше коли поруч є значно сильніші воїни та тямущі маги.

Втім, тепер, коли зимовий вітер настирливо залазив під поли плаща, а холод казався вдвічі сильнішим, розум почав складати окремі фрагменти у велику картину. Доволі неприємну, хоча й не повністю зрозумілу.

Йорунн мерзлякувато здригнулася і стиснула зуби, аби ті перестали вибивати непроханий дріб. Хальвард, який йшов попереду, стишив кроки й поклав долоню на її плече. Від його дотику тілом Йорунн потекла хвиля тепла, відганяючи холод геть. Дівчина вкотре здивувалася тій легкості, з якою правитель керує своїм вогнем: Йорунн змогла б прикликати магію лише провівши щонайменше пів години в тиші та зосередженні. Дівчина зітхнула, навіть не намагаючись приховати заздрість.

— Це ти від холоду тремтиш чи від переляку? — запитав Хальвард. Ніби й пожартував, але в очах на секунду промайнуло щось дивне, наче йому й справді було не все одно.

— І те й інше, сама не знаю. Можна поставити запитання?

— Тільки одне? — ледь помітно посміхнувся той.

— Не погоджуйся, — перебив Ульф. — Одним вона точно не обмежиться, в неї завжди питань через край і навіть більше. Ми точно пропустимо залишок ночі, присвятивши його розмовам.

— Можна подумати, ти збирався сьогодні спати, — Йорунн мимоволі кинула косий погляд на Хальварда, але все ж продовжила: — я ж бачила, як на тебе дивляться саянки. Здається, кожна друга радо запросила б тебе до свого шатра на усю ніч.

— І що з того? Їхні духи того не забороняють.

— А чоловіки? 

— Жодна заміжня саянка не зрадить чоловікові, для них сім’я священна. Натомість для вільної шаманки мати коханця — це зовсім не ганьба, лише питання власного вибору чи симпатії.

— А… — Йорунн трохи зачервонілася, та втриматися не змогла, — а якщо зв’язок матиме… наслідки?

— Дитя, що може народитися від гостя, шанується благословенним. Воно дає своїй матері право пишатися тим, що нова кров стала відтепер частиною племені, — пояснив Хальвард. — Ба більше: можу запевнити, що цього року, як і багато разів до того, утвориться декілька нових сімей. Разом із кочівниками з міста піде не один і навіть не двоє чоловіків з Недоре. Уттунніке може скільки завгодно удавати, що приїжджає сюди суто заради торгівлі, проте зв’язки між нашими народами скріплені вже не одним поколінням сімей.

Йорунн зачервонілася ще більше та пробурмотіла собі під носа:

— Даремно я про це взагалі заговорила, особливо, коли є важливіші питання. Наприклад, що то за вогняне кільце, як взагалі можна було зруйнувати магічне джерело та…

Ульф гмикнув і відчайдушно позіхнув:

— Цікавість — гарна риса. Тільки якщо завтра не треба вставати зі світанком, а тобі, до речі, вставати — у тебе тренування.

— Отже, встану, — приречено озвалася Йорунн і повернулася до Хальварда. — Та все ж, хотілося б розуміти, що коїться навкруги.

— Мені, власне, теж. Та я не впевнений у висновках. Нісенітниця якась. Мені справді необхідно побачити на власні очі те, що бачила Хелмі.

— Хіба можливо бачити чиїсь думки?

— Скоріше спогади. Є певна форма взаємодії між двома істотами, коли одна людина немов занурюється в минуле іншої. Тимчасово їхні свідомості стають одним цілим, і за деяких навичок ти можеш змусити людину бачити фрагменти свого минулого знову.

— І чому матінці Уттунніке не сподобалася ця витівка?

— Тому, що це — старовинний ритуал магії темряви, доволі небезпечний для всіх учасників. Той, хто пускає у свою свідомість стороннього, змушений поступитися власним місцем, відмовитися від себе і дозволити іншій людині керувати своїм розумом. Погодься, це вимагає не аби якого рівня довіри. А той, хто намагається проникнути у спогади іншого, має розірвати власну свідомість навпіл, а потім зібратися докупи.

— І як це відчувається? 

— Ніби ти спершу розрізаєш себе ножем, а потім зшиваєш. Тільки замість ножа в тебе — чисте зосередження, а замість голки й нитки — власне уявлення про те, ким ти був раніше, що у твоїй голові належить тобі, а що має бути повернуто іншому, і ким маєш стати знов. 

— То вам доводилося робити таке раніше?

— Декілька разів. Дуже давно і за зовсім інших обставин, — озвався Хальвард. — Не найкращі спогади. Та, схоже, особливого вибору в мене немає.

— Чому саме? — уточнив Ульф.

— Бо в мене є підозра, яка дуже мене непокоїть. Вона майже неймовірна і все ж не виключено, що правдива. 

— Тоді, — Йорунн трохи завагалася, але все ж торкнулася його плеча, наче намагалася підтримати. — Я б хотіла побачити цей ритуал на власні очі й, можливо, допомогти. — Він ледь помітно здригнувся, коли відчув дотик. Йорунн миттєво прибрала руку і додала: — Допомогти вам обом з Хелмі, мілорде. Якщо, звісно, ви дозволите.