Глава 5.1

Жінки племені не на жарт стривожилися. Ми послали гінців у найближчі стійбища, але багато сімей вже відкочували якомога далі. Мало-помалу нам вдалося зрозуміти, якими землями просувається невідоме зло: тінь прагнула туди, де знаходилися родовища кристалів, які ми збираємо для імперців. Вона крадькома пробиралася вздовж узбережжя, проходячи річища річок, забираючись у розпадки й ущелини в передгір'ї. І всюди за нею залишалася мертва, спустошена земля, а прозоре каміння ставало темним і крихким, наче вугілля у багатті. Чим би не була ця сила, але вона несла із собою смерть.

А потім раптово все припинилося. Птахи повернулися до своїх гніздівель, риба знову підійшла до самих берегів. Недовге літо закінчилося, минула зима, весна, знову літо. Під кінець другого року я вирушила в гості до племені в передгір'ях, до мудрої на ім'я Лелль. Вона розповіла, що нещодавно бачила, як осторонь гір у повітрі спалахнуло яскраве світло, обернулося вогняним кільцем і прокотилося землею. З нього вийшла темна істота, увінчана оленячими рогами, але з крилами, як у птахів. Недовгий час вона блукала землями навколо стійбища, а потім просто розчинилася, як туман. Лелль зважилася сходити туди, зрозуміло, земля була мертва, трави потемніли й скрутилися, як під час пожежі.

Відтоді вогняне кільце почало з'являтися то в одному місці, то в іншому. 

Скликали велику раду, на яку прибули представниці всіх сімей, зокрема і відлюдних, кого навіть у нас вважають диваками. Ми заклинали мертвих, заманювали вітер, слухали спів зірок. Але ніхто не зміг вигадати, що робити далі. Єдине, що нам залишилося — це спробувати пошукати відповідей в імперії.

Одна молода шаманка з мого племені, Хелмі, наважилася на дуже ризикований шлях: відправилася у подорож аж до самого Дармсуду разом із щорічним вантажем кристалів. Хелмі вміє говорити з пращурами й бачити їхніми очима, вона відвідала всі випалені місця, які ми змогли відшукати в пустках, та не знайшла жодного такого ж по дорозі на південь. Ніхто з південних мешканців не знав, про що вона запитує, а коли вона спробувала звернутися до жерців стихій, то отримала у відповідь лише кепкування.

І все ж, дещо вона таки знайшла: ті самі відбитки спустошення, ту ж руйнівну енергію, але не в землі, повітрі чи воді. В людях. Немов всередині однієї істоти співіснувало дві сутності, одна з яких пила силу другої, повільно руйнуючи носія.  

— І як багато таких носіїв вона зустріла? 

— Усього декількох. Та це точно не може бути помилкою.

— Де саме це було? Біля пусток?

— Навпаки: у Дармсуді.

— Вона комусь розповідала про те, що побачила? — голос Хальварда став відстороненим та напруженим.

— Хіба я назвала свою шаманку дитиною чи пліткаркою, що ладна теревенити про важливе з будь-ким? — обурилася Уттунніке. — Хелмі славна і розумна, вже має звання мудрої. Вона нікому не сказала ні слова, поки не повернулася в рідні краї, бо дуже добре зрозуміла, що це може означати, та не хотіла наражати на небезпеку власний народ.

— А імперськи посланці, що супроводжували вантаж? Вони могли почути зайве. 

— Воїни імператора? — вона презирливо гмикнула. — Ми для них незрозумілі чужинці, до того ж меншовартісні. Хіба що цікаві й кумедні, але точно не варті уваги. Що їм до наших проблем та переживань? В них своє життя, їхня турбота — це жінки, смачна їжа, та щоб командир убік дивився.

Але мене мучать тяжкі думки. Чи випадковість те, що біда прийшла тільки в наші землі? І як у такому разі із нею боротися, що взагалі ми можемо зробити, аби захиститися? Я знаю, що магія стихій живе не так, як шаманізм. Ми користуємося тим, що дає нам природа, але ніколи не беремо ці блага собі навічно. Кожен саян — ланка в ланцюзі життя. Ми приходимо у світ живих і підемо з нього, ставши духами, водою, землею, річками. А ця сила — інша.

Я пам'ятаю, що ти розповідав мені про дію стихій. Ви берете силу з магічних жил, немов видобуваєте руду, і ви прив'язані до місць, де ці жили залягають близько до поверхні або виходять під світло сонця і місяця. Ви маєте завжди дбати про накопичення і примноження запасу магії всередині себе. 

Саяни не такі. Ми немов частина світу. Наші сили течуть крізь нас, як вода через пісок, а ваші зупиняються, як річка, яку перегородили греблею. Саме за це наші духи не люблять вас: ви порушуєте природний обмін енергії життя, ламаєте його, спотворюєте його суть. Але те, що відбувається зараз, руйнує не тільки наш зв'язок із предками, воно погубить і ваші стихії також.

Уттунніке перевела погляд з Хальварда на Ульфа, потім помітила, як Йорунн закусила губи, й заспокійливо поплескала її по плечу.

— То що думаєте про все це?

— Що не тільки землі саянів спіткала подібна доля, — напрочуд спокійно озвався Хальвард. — Але поки це неважливо і відповідей для тебе у мене немає. Спершу я маю поговорити з Хелмі сам, мені потрібно бачити те, що змогла побачити вона.

— Вона приїхала з нами, покликати її зараз?

— Ні, не тут, — Хальвард заперечливо хитнув головою. — Я пришлю за нею, коли підготую все до розмови.

— У думки її зазирнути хочеш? — Уттунніке насупилася. — Знаєш же, що недобре це, неправильно. Запитай так, вона розповість усе, що знає.

— Мені важлива кожна деталь, навіть найнезначніша, яку твоя не по роках мудра шаманка могла побачити, але не зрозуміти. Обіцяю, що буду вкрай обережний. Не хочу завдавати шкоди, коли в цьому немає потреби.

— Якщо це справді необхідно, — здалася Уттунніке, — я підготую її. А тепер скажи, що ти мав на увазі, коли сказав, що не тільки на наших землях кояться погані справи?

— Що буквально за кілька тижнів до вашого прибуття було зруйновано одне з магічних джерел, чого не траплялося вже кілька століть. Не виснажилося, не обміліло, а немов вигоріло і вибухнуло зсередини, не залишивши каменя на камені.

Йорунн здивовано підвела очі. 

— Ви не казали цього раніше. Коли це сталося?

— Одразу, коли випав перший сніг.