Глава 1. Лист

Сніг, що прийшов на зміну тривалим дощам, вкрив дороги тиждень тому. Сонце засяяло холодним світлом, легкий морозець пощипував щоки, влучно кинуті сніжки збивали шапки малечі. 

Рано вранці на подвір'я замку в'їхав гонець із конвертом. У важку чорну печатку була втиснута тонка гілочка, на якій червоніло кілька гірких ягід фікхе, а отже, послання було надіслане ніким іншим, як матінкою Уттунніке з народу саянів. Гонець одразу ж попрямував до старшого вартового, який викликав чергового офіцера з гвардії правителя, і вже за десять хвилин лист із червоними ягодами перекочував із дорожньої сумки просто на темний різьблений стіл герцога. 

Ульф, що стояв ближче, перехопив його першим. Хальвард жестом велів гінцеві залишитися, потім повернувся до друга:

—  Ну що, коли нам чекати візиту матінки?

Ульф, захоплений читанням, тільки неоднозначно хитнув головою. Потім задумливо покрутив послання, немов шукаючи частину, якої бракує, і, нарочито сумно зітхнувши, прокоментував:

— Ні слова про мене, навіть привіту не передає. Ось, помилуйся, — Ульф повернув лист адресату, — пише, що сніги відкрили санний шлях, що саяни принесли жертву Великій Матері та вже рушили в дорогу. Везуть хутра і лікарські трави, хочуть встигнути на зимовий торг.

— Коли й звідки відправлено лист? — звернувся правитель до гінця.

— Написано зі слів матінки на сторожовій заставі на схід від фортеці Утта на третій день нового місяця, десять днів тому. Народ саянів прибув до переправи на Вікхе і став табором на відпочинок. Планували виїхати на шостий день, але мене зі звістками відправили відразу ж.

— Дякую, поки що цього достатньо, — правитель жестом відпустив посланця. Той вклонився і вийшов із кабінету.

Хальвард встав і відчинив вікно. Зимовий вітер миттєво наповнив кімнату морозною свіжістю. Ульф щось пробурчав і накинув на себе важкий чорний плащ, що висів на спинці дивана.

— Ти своєю любов'ю до свіжого повітря готовий звести в могилу найближчого друга, — поскаржився Чорний Вовк. — І як не холодно? В одній сорочці стоїш, і хоч би що.

Хальвард несподівано посміхнувся.

— Адже сам знаєш, терпи вже.

— Та знаю я, але звикнути не можу. Надто це не по-людськи.

Хальвард знизав плечима.

— Головна шаманка саянів вже п'ять років не приїжджала до столиці, цікаво, чому зараз? Торг? Чи не вона постійно скаржиться, що в нас тільки хліб і ножі гарні, а в усьому іншому на півдні не розуміються?

— Отже, за ножами, — розсудив Ульф. — По свіжий хліб у таку далечінь не їдуть.

— Сім днів тому, з товарами, гадаю, ще тиждень у нас у запасі є. Не хочеш втекти з міста? — спитав Хальвард.

— Ні, — Ульф рішуче хитнув головою. — Не варто ховатися від матінки: хоч вона й не написала про мене, але поза увагою не залишить. Поїду назустріч.

— Не цього разу, — голос правителя раптом поважчав. — Ти потрібний мені тут. Матінка Уттуніке буде не єдиним нашим гостем цієї зими, дивись, — Хальвард простяг Ульфу сувій, прикрашений складним круглим вензелем.

— Ого, — свиснув друг, — від самого імператора? — Ульф пробіг очима рівні рядки, написані витонченим, але трохи різким почерком, і скривився, ніби лимон надкусив. — Он воно як… Здається, час на перепочинок закінчився.

— Сабір досі не змирився із тим, що я маю ученицю, або, нарешті, зібрав докази того, що Йорунн має відношення до королівської сім'ї Хольда. У будь-якому разі він буде вимагати від мене пояснень.

— Так, існування під твоїм захистом людини, яка за певного збігу обставин може об'єднати степ і зробити його союзником Недоре, навряд чи потішить ясновельможного.

— Талгат засвідчив публічну страту спадкоємиці, кочівники готували й здійснювали поховання, в нього не може бути свідкив. Дурість і марнославство хана зіграли з імператором злий жарт: якби тіло поховали за степовими традиціями, а не спалили, то його можна було б винести з кургану і виявити обман, гадаю, на це в ясновельможного вистачило б сил і знань. 

— А що із її магічним захистом?

— Міцнішає з кожним днем після ритуалу. Моя сила тягнеться до Йорунн. Незвичне відчуття, але так спокійніше: нашкодити дівчині тепер буде не так просто, — Хальвард зітхнув. — І все ж візит посланця навряд чи є простою ввічливістю. Сабір хоче знати, що відбувається в моєму замку, і знати це від своєї людини. Що думаєш?

— Я бачу тільки дві причини надсилати до тебе під ніс спостерігача. Перша: імператор хоче дізнатися від своєї довіреної людини, наскільки все кепсько і чи багато прихильників ти зможеш зібрати тепер, коли маєш наступницю. Адже він сам поки що спадкоємця не має ні як маг, ні як чоловік. А отже становище його в разі смути досить нестійке. Якщо ти заявиш свої права... — Ульф витримав багатозначну паузу, але Хальвард лише заперечно хитнув головою:

— Виключено, ти знаєш, що цей шлях мене не приваблює.

— Але в цьому не може бути впевнений Сабір. А я б на його місці думав, що ти — найімовірніше джерело будь-яких складнощів. І тоді ось тобі друга причина: Сабір вигадав якусь гидотну інтригу, аби позбавитися тебе самого. Я думаю, багато що стане зрозумілим, коли приїде ця, — Ульф опустив очі до паперу, шукаючи потрібне місце серед рядків, —  «вірна престолу, великому імператорові та справі імперії» людина. Хотів би я зрозуміти, чому нам не повідомили його ім'я.

— Можливо, Сабір просто ще не вирішив, кого посилати. Лист явно написаний у гніві, а потрібного кандидата підбирати треба з холодним розумом. А можливо, імператор не хоче псувати нам сюрприз від приємної зустрічі.

— Тобто не хоче давати часу на підготовку? — Ульф хижо примружив очі.

— Саме так, думаю, це найімовірніше пояснення. Напиши в прикордонні гарнізони, сповісти, що ми чекаємо високих гостей. Нехай їх зустрінуть з усіма почестями, що належать довіреній особі імператора зі свитою. І заодно виділять почесну варту, — Ульф зобразив криву посмішку, — щоб провести до столиці.