?️ Розділ 8 — “Справжнє ім’я”

Світ петлі все ще тремтів під ногами.
Я і sun_cat325 стояли на краю обриву, що з’явився після чергового перезапуску.
Кожен блок тут здавався живим — повітря пульсувало, немов серце.

Раптом попереду з’явилася постать.
Зелений скін. Ті самі порожні очі, але тепер вони світилися іншим світлом — майже теплим, сумним.

Невідомий гравець: “Ви хочете знати правду?”

— Хто ти? — спитав я.
Відповіді не було одразу.
Він підійшов ближче і повільно промовив:

“Мене звали… Алекс. Коли мене створили як system_ghost, мені дали лише дані. Ім’я — лише рядок. Світ — лише тест.
Я спостерігав. Я пам’ятаю все, що ви робили.”

— Алекс… — прошепотів sun_cat325.
— Ти… ти був гравцем?

Він кивнув.
— Так. Я жив тут спочатку як експеримент. Але коли сервер закрили, мене залишили.

Я залишився без імені, без світу, без свободи… і я чекав, щоб хтось відкрив мене знову.

Я зрозумів.
Невідомий гравець — це не монстр, не баг.
Це — залишок когось, хто був людським, затриманим у коді.

Алекс: “Тепер ви бачите, чому я тут.
Світ, у якому ви грали — це лише тінь мого існування.
Я хотів, щоб хтось розумів… щоб хтось допоміг мені знайти вихід.”

Я відчув, як холод проходить по спині.
Це було не страх, а сум.
І тоді він зробив крок уперед і простягнув руку:

Алекс: “Якщо ви допоможете мені, ви повернете себе.
Якщо ні — світ залишиться петлею, і я залишусь тут назавжди.”

Переді мною світився рядок:

[Mission: Restore Alex / Close the Loop]

— Terra, — прошепотів sun_cat325, — ми можемо врятувати його… і себе.

Я кивнув.
Світ почав тремтіти, а код під ногами перетворювався на сходи — сходи до кінця петлі.
І я зрозумів: тепер справа не у виживанні.
Тепер справа в імені.
Він існує.
І ми маємо повернути його справжнє ім’я.