Він стояв нерухомо.
Його очі все ще світилися білим, але обличчя залишалося звичайним — знайомим, як колись.
Я підійшов ближче.
— sun_cat325, ти мене чуєш?
Жодної відповіді.
Тільки тихий звук — клац-клац, наче курсор натискав на невидимі кнопки.
Я зробив ще один крок уперед, і раптом його голова сіпнулася в мій бік, різко, неприродно.
sun_cat325: “Ти не мав сюди повертатись.”
— Що? — прошепотів я.
— Це ж я… Terra…
Він повільно нахилив голову, і на секунду я побачив — позаду нього, просто на землі —
тінь, яка не належала йому.
Дві тіні.
Одна — від нього, друга — темна, щільна, мов чорний дим, що ворушився сам собою.
Раптом світ навколо сіпнувся.
Трава побіліла, як пісок, вода стала чорною, небо — з червоними лініями, наче розтрісканий екран.
На екрані з’явився напис:
"syncing player data..."
"data mismatch detected."
І тоді sun_cat325 заговорив уже іншим голосом — низьким, спотвореним, наче кілька звуків наклались одночасно.
“Ти забрав те, що не твоє. Світ тебе пам’ятає.”
Після цих слів він почав віддалятися.
Його моделька “глючила” — частинки зникали, блоки за ним руйнувались самі по собі,
а коли він зник за пагорбом — усе стихло.
Я побіг за ним, але світ раптом обірвався.
Буквально.
Переді мною — край карти.
Порожнеча.
І посеред неї — табличка, зроблена з темного дуба.
На ній — лише три слова, написані червоним:
“Чужий світ чекає.”