Глава 14

Павло! Сіпнувшись, я впустила ручку валізи. Розвернулася.

Павло стояв біля каміна у величезній вітальні, обпершись на нього, наче господар, що терпляче чекав на повернення примхливої гості. В його руці не було келиха – він просто стискав і розтискав кулак, спостерігаючи за моїм заціпенінням.

Я відсахнулася, ледь не перечепившись через валізу, вона перекинулась. Металевий брязкіт відлунив від стін, здаючись неприродно гучним у порожньому домі. Серце пустилося вскач, вдаряючи в ребра з такою силою, що стало важко дихати.

– Ти... – мій голос підвів мене, перетворившись на хрип, – був тут? Зачаївся?

Я не встигла, стукотіло у голові. Не встигла.

Він зробив крок до мене. Спокійний, м’який. Павло виглядав як завжди: ідеально випрасувана сорочка, доглянуте обличчя. Але очі... в них не було ні жалю, ні любові. Тільки холодна, математична розсудливість.

– Давай вирішимо це по-дорослому, – Павло зупинився за два метри. Він виглядав дивно спокійним, але я бачила, як пульсує жилка на його скроні. – Мені не потрібні скандали. Мені потрібно те, що в новому заповіті твого батька. Там точно не гроші і не коштовності. Ти віддаєш мені те, що він тобі залишив, і я зникаю.

– Ти зрадник, Павло, – я намагалася говорити твердо, хоча голос тремтів. – Ти роками прикидався... Ти притягнув свою коханку сюди, у дім мого батька! Поки я вірила кожному твоєму слову, ти... та звідки ти взагалі дізнався про заповіт?!

Я дивилася на нього і не впізнавала. Людина, з якою я ділила ліжко і сніданки, зникла. Замість неї стояв чужинець із крижаним поглядом.

– Зрадник? – Павло раптом засміявся – сухо і неприємно. – А як щодо тебе, Ені? Яким боком ти взагалі притягла в наш дім того виродка? А тепер смієш казати мені про зраду?

Він зробив різкий крок до мене, змушуючи відсахнутися. В його очах спалахнула така лють, якої я ніколи не бачила за три роки шлюбу.

– Звідки ти витягла Стрижа, Ені? – він виплюнув це ім'я, як щось огидне. – Я знаю, хто він такий. Твій тато був його опікуном. Він збіг, обікравши Едгара, хоча той і не став роздувати з цього скандал. Ти весь цей час підтримувала з ним стосунки? Поки я оберігав тебе від кожного протягу, ти гріла ліжко цьому псу?

– Що ти таке верзеш... – я похитала головою, не вірячи своїм вухам, відчуваючи, як світ навколо починає розвалюватися. Вкотре.

Він примружився, вдивляючись у моє обличчя з такою відразою, ніби бачив щось брудне.

– А дитина чия, Ені? – вкрадливо запитав він, не мигаючи, і цей удар був таким підлим, що я на мить забула, як дихати. – Може, ти тому так вчепилася в цей живіт, бо знаєш, що носиш виплодок того татуйованого виродка? Яка зручна легенда про сім'ю, поки ти за моєю спиною крутила романи з цим шматком лайна!

Я різко розвернулася, кинувшись до дверей, але не встигла зробити й двох кроків. Шлях мені перетнула Беата. Вона вийшла з кухні, спокійно витираючи руки рушником, наче ми були на званій вечері. На її обличчі застигла огидна, переможна посмішка. Живіт зводило від напруги, стресу і образи.

І ця сука теж тут!

– Кудись зібралася, пташко? – вона схопила мене за плече.

Я смикнулася, вдарила її по руці, миттєво згадуючи всі образи останніх днів. Лють на мить перемогла страх. Я вхопилася за її волосся, ми коротко і яро зчепилися, але Беата була сильнішою. Вона різко штовхнула мене, і я відлетіла на диван, боляче вдарившись об підлокітник.

– Досить! – голос Павла хлиснув, як батіг.

– Краще б він дійсно був дитиною Радвана! – вигукнула я у розпачі.

– Он як, – хмикнув Павло. – Стриж тебе не врятує, Енідо, – процідив, і в його погляді спалахнуло щось маніакальне. – Навіть якщо він і має здібності домовлятися з кожною мережею в світі, систему цього будинку не пройде. Твій батько створив надто геніальну систему, що випередила свій час. І зараз ти віддаси мені те, що я заслуговую за три роки життя з тобою. Сама або за допомогою медицини – мені байдуже.

Не врятує, раптом зрозуміла я. Не цього разу. Ще годину тому його офіс горів у цифровому пеклі, а потім на нього чекав крутий інвестор. Він занадто зайнятий своїми нулями та одиницями. І я відштовхнула його. Він зі мною попрощався.

– Ні! – я спробувала прорватися, проскочити повз Павла, та той різким, несподівано спортивним рухом перехопив мене і відштовхнув назад на диван.

Я знов боляче вдарилася, схопилася з жахом за живіт, в якому пройшла болюча хвиля.

Павло силою перехопив мої руки, як я не намагалася дістати його ногами.

– В’яжи! – гукнув, і Беата підскочила збоку, перев’язала їх поясом від халата.

– Енідо, припини пручатися, бо вмажу! – так зло промовив Павло, що я дійсно злякалася. Заклякла.

Він схопив мене за зап’ястя і з нелюдською силою смикнув вгору, штовхаючи до стільця в центрі вітальні.

Я намагалася вирватися, але він затиснув мені рота долонею, що пахла антисептиком. Павло швидко, професійними рухами лікаря, прикрутив мої руки до спинки стільця за допомогою пластикових стяжок. Вони врізалися в шкіру миттєво.

Поясом наново перев’язав ноги.

– Три роки! – раптом вибухнув, і маска дбайливого чоловіка вже повністю, остаточно злетіла з нього. – Три кляті роки я терпів тебе кожного дня! Вимушений був грати роль тупого сім’янина, спати з колодою, яку поки розкочегариш, вже нічого не хочеться!

Що? Чи не він постійно наспівував, як бажає мене, навіть коли самій мені не дуже й хотілося тих нудних стрибків у ліжку? Але я поступалася йому, щоб не образити, а тепер він сміє таке мені пред’являти?!

Боже. Я жила три роки з чудовиськом. З монстром.

Як же переможно посміхнулася на цих словах Беата. Теж відігравала роль моєї подруги? Теж знала про останню волю батька?

– Невже все це заради заповіту? – пробурмотіла я.

– Ти навіть не уявляєш, що там. Дурне балуване дівчисько. Просто віддай мені все. І йди до свого Стрижа, або хоч на всі чотири сторони.