Глава 7 - продовження

– Дивно, – я спокійно зустріла її хижий погляд, ледь помітно посміхнувшись. – Якщо я лише «бродячий пес», то ким треба бути, щоб програти мені навіть у такому вигляді? Бо саме тебе він вчора виставив геть. А судячи з того, як швидко приїхало твоє таксі – ти йому набридла ще до того, як встигла роздягнутися.

Марта осіклася, її очі звузилися, перетворюючись на дві щілини, наповнені отрутою. Щоки вкрилися плямами під шаром дорогого тону.

У цей момент двері бутіка відчинилися, і в залу увірвався холодний протяг разом із важкою, пригнічувальною аурою Стрижа. Він не йшов – він насувався, як грозова хмара. Дівчата-консультантки миттєво виструнчилися, стріляючи в нього захопленими поглядами, але він бачив лише нас.

А я раптом зрозуміла, що він до біса привабливий. І жінки дійсно ледь не в чергу шикуються, щоб отримати хоч клаптик його уваги.

– Марто, – його голос прозвучав настільки низько, що скло у вітринах майже завібрувало. – Я, здається, чітко дав зрозуміти вночі: твоя присутність у моєму полі зору більше не потрібна.

– Радване, любий, я просто хотіла допомогти твоїй... гості, – білявка обернулася до нього, миттєво змінивши маску люті на солодку турботу. – Вона виглядає так, ніби їй потрібна не сукня, а гарячий суп і притулок. Я якраз радила їй відділ для бідних на іншому поверсі.

Радван прикрив очі, його жовна пробігли по щоках. О, це була помилка! Навряд чи він розповідав усім коханкам про своє сирітське минуле. Сама не знаючи того, вона ткнула в болючу точку. І я абсолютно точно відчула: що б там не було далі, а їх відносини на цьому скінчилися остаточно.

Здається, вона теж це зрозуміла, ще до того, як він відрізав, навіть не подивившись в її бік:

– Геть.

Його очі були прикуті до мене, наче він оцінював збитки, які встигла завдати ця розмова.

– Отже ти так, Стриж? – її очі звузилися. – Ти добивався мене. Ти дарував мені подарунки. А тепер проміняв на якусь жебрачку? Я-то піду, Стриж, ти до мене більше не наблизишся. А чи знає твоя пасія про оте твоє невиліковне кохання, через яке ти не можеш ні з ким завести нормальні стосунки?

Що? Кохання? В нього?!

– Ще одне слово, – його крижаний тон обпік шкіру і захолодив нутрощі, – і ти більше не зможеш вимовити жодного.

Марта злякалася. Обдала мене поглядом, у якому змішалися страх та чиста, нерозбавлена ненависть, і вибігла з магазину, ледь не зламавши підбор на порозі.

Радван перевів погляд на продавчинь, які стояли як укопані.

– Одягніть її, – кинув він, ігноруючи їхнє заціпеніння. – Щось стримане. Дороге. І швидко. У нас немає часу на цей дешевий цирк.

Я не стала сперечатися. Увійшла в примірочну з оберемком речей, які мені сунули в руки дівчата. Темно-синя сукня-футляр із цупкої тканини, бежевий легкий піджак, м’яка блакитна блуза. Туфлі на невеличких підборах під колір сумки. Після того, як трохи привела до ладу волосся, на мене з дзеркала дивилася інша людина.

Та в голові набатом стукала думка: Стриж закоханий. Є якась без сумніву цікава жінка, яка дала йому від воріт поворот. Це не мало ані трохи чіпляти мене. Не мало, та все одно чіпляло.

Видихнувши, я навела останні штрихи за допомогою косметички. Дівчина, яка на мене дивилася з дзеркала, набагато більше походила на Еніду Костренко, ніж та, яка щойно сюди входила.

Сірі речі забрала з собою. Неподалік входу бачила приймальник для знедолених.

Зараз я почувала себе набагато впевненіше.

Я не дам Павлу знищити те, що будував мій батько. І я не дозволю Радвану грати мною, як фігурою на дошці.

Коли я вийшла до каси, Радвана в бутіку вже не було.

– Пробачте, – пробурмотіла дівчина, зиркаючи на мене з цікавістю. – Вже сплачено.

От Стриж! Завжди зробить по-своєму!

Скрипнувши зубами, я мило посміхнулася і рушила на вулицю.

Він чекав на мене, спершись на свій пікап. Наче розслаблений зовні, але я бачила, як гостро дивляться темні очі. Під пильним наглядом я пройшла до приймальника непотрібних речей і кинула в нього сірі штани та светр з кросівками. Особисто я їх вдягати більше не збиралася.

Радван вигнув брову, дивлячись на мене.

– Для когось це може бути дійсно єдине, що в нього є, – відповіла я на мовчазне питання, повернувшись до машини.

– Тепер ти принаймні схожа на людину, яка може володіти клінікою, а не на ту, що миє в ній підлогу, – хмикнув він, сідаючи за руль. Одразу ж рушив з місця.

– «Невиліковне кохання», Стриж? – не втрималася я.