Глава 5

Дівчина знову окинула мене поглядом, затримавшись на моїх босих ногах.

– Поїхав по справах. До речі, – вона примружилась, – зазвичай він нікого не залишає в своєму домі.

– Щось ти надто зухвала для прибиральниці, – склала я руки на грудях.

– Бо всі ви вважаєте, ніби знаєте Радвана, а насправді тільки за його грошима і полюєте!

– Сплачує він, судячи з усього, поки що тобі. Гадаєш, ти його знаєш? Чи сподіваєшся рано чи пізно зайняти тепле містечко утриманки?

– Я?! – обурилася вона. – Оце вже не до мене. Нас із ним зв’язують інші стосунки, але короткострокових постільних грілок вони не обходять.

– Не знаю і знати не хочу, які в нього вимоги до коханок. Але навряд чи він стерпить нахабну прислугу. Тож притримай язика і скажи, куди поділа мої речі!

– Не бачила я твоїх речей. Згадуй, де знімала!

І вона відвернулася, показуючи, нібито повністю зосередилась на своїй справі.

Я заціпеніла. Невже він забрав мій одяг? Весь? Щоб я нікуди не втекла? А автівка? Ключів теж не було видно поблизу.

Розвернувшись, я майже бігом кинулася до гаража. Хоча б зрозуміти, чи там машина. А раптом вона не замкнена, то заберу сумочку. Цікаво, як ця нахаба відреагує на гроші? Якщо попрошу її щось мені купити?

Втім, перевіряти не хотілося. Раптом Радвану наскаржиться.

Важкі двері з кухні в гараж піддалися не одразу. Мій білий кроссовер був там, але замкнений. Радван потурбувався, щоб я нікуди не поїхала.

Ноги одразу ж змерзли. Я поспішила повернутися до кухні. Зухвала дівчина вже пилососила сходи, я ж рушила запустити кавомашину. Заглянула в холодильник, знайшла якийсь запакований салат з ресторану і вирішила, що це мені.

Поки снідала, наверху чулися звуки прибирання. Я занурилася у свої думки, не розуміючи, що робити. Перед очима стояло вчорашнє повідомлення, а у вухах – наш віршик татовим голосом.

Я навіть повизирала у вікна – та навкруги все було сонячне і спокійне.

«З днем народження, Енідо», – зітхнула сама собі, відпиваючи міцної кави. Чи мені її тепер неможна? От Стриж! Навіть в інтернеті не пошукати!

Я наблизилася до екрану на стіні, через який він вчора роздивлявся дані з камер. Тицьнула пальцем, але екран запросив пароль. Тож, зітхнувши знову, я повернулася на місце.

Прибиральниця вимкнула пилосос на другому поверсі. Я чула її швидкі кроки по сходах. Вона спустилася, тягнучи за собою професійний пароочисник, і почала мовчки змотувати шнур. Її обличчя було зосередженим, ніби вона виконувала не просто роботу, а якийсь священний ритуал.

– Ти спала в окремій кімнаті, – видала, поглядаючи на мене з часткою зацікавленості.

Настала моя черга презирливо ігнорувати, знизавши плечима.

Вона відчинила двері кладової під сходами, з гуркотом запхнула туди свої причандали, принесла пилосос, й витерла чоло тильною стороною долоні. На вулиці сонце вже почало припікати після нічного дощу, і на кухні ставало душно.

Дівчина пішла в гостьову ванну і за хвилину вийшла звідти перевдягненою, з рюкзаком.

Вхідні двері клацнули. Радван увійшов стрімко, кинувши на полицю для взуття якийсь пакунок. В тонкій чорній сорочці з підкоченими рукавами, розстебнутій на два ґудзики, і легких літніх брюках. Він виглядав втомленим, але від нього чомусь йшов той самий запах грози.

Обличчя дівчини засвітилося посмішкою. Вона наблизилась до нього

– Я закінчила, все блищить, – вона посміхнулася йому так світло, що в мене знову щось кольнуло. Радван коротко кивнув, підійшов до неї і швидко цмокнув у щоку.

– Дякую, Яно. Біжи, – він дістав із задньої кишені джинсів складену купюру й простягнув їй. – Купи собі того морозива. Оплата як завжди на картці.

Вона кивнула, мазнула по мені коротким поглядом і вислизнула за двері.

Я стояла біля острова з чашкою в руці, почуваючись абсолютною ідіоткою в його футболці.

– Хто це була? – мій голос прозвучав різкіше, ніж хотілося б.

– Людина, якій я довіряю, – відрізав він, навіть не дивлячись у мій бік. Зайшов у гостьову ванну помити руки.

– Вона нахабна! – залишивши чашку на стільниці, я пішла йому назустріч. – Вона сказала, що ти викинув мої речі!

– Так і є, – він потиснув плечима. – Вони зіпсувалися.

– Нічого подібного! Вони лише намокли! І інших в мене з собою немає! Віддай хоча б білизну!

Його очі спалахнули, він зробив крок до мене і я позадкувала. Щось небезпечне, темне горіло в них, нагадуючи, що переді мною чоловік. Майже незнайомий. У якого було непросте життя.

І я не знаю, на що він здатен!

– То ти нагадуєш мені, що без білизни? – хрипко пробурмотів він, насуваючись, поки я не вперлася спиною в кухонний стіл.

– Що мені потрібні речі. Де ключі від машини? Де моя мобілка? – я намагалася казати твердо, боючись, що голос зрадить мені.

Радван уперся однією рукою в стіл, а іншою ковзнув мені під футболку. По стегну до самої талії. Ніби перевіряючи, чи дійсно на мені нічого немає. Його дихання стало важким.

На якусь мить всередині живота знов промайнув незнайомий розряд. Принаймні, з Павлом такого не бувало. Може це через вагітність?

Від Радвана виходив якийсь майже тваринний, шалено чоловічий магнетизм. Насилу впоравшись із собою, я спробувала відштовхнути його:

– Стриж! Прибери свої брудні руки! Я не одна з твоїх коханок і ніколи нею не стану!

Темні очі спалахнули ще сильніше, він не здвинувся ні на сантиметр, але руку прибрав. Підняв до мого підборіддя, змушуючи дивитись на себе:

– Ти сама прийшла до мене, Костренко. Моя допомога дорого коштує.

– Назви ціну. В мене достатньо грошей.

– Впевнена? – здійняв він брову.

Ні, чорт, ні! Справи вів Павло, останнім часом він і клінікою більше за мене займався. Яка ж я дурна, це ж спадщина мого тата! І чому я так повірила цьому покидьку?

Але ж я перевіряла рахунки, намагалася бути в курсі всього. В нас все було добре!