2

Вечеря 

Аня

З самого ранку в будинку метушня. Усі готуються до приходу гостей.

Вдягнувшись у темно-синю водолазку із блискавкою в тон та замшеві мюлі, я вийшла з кімнати. Хоч уже й кінець весни, але дощі та прохолода все ще відчуваються. Спустившись на перший поверх, я знайшла маму на кухні: вона сиділа за столом, пила каву й гортала щось у планшеті.

— Мам, я від'їду ненадовго.

— Добре, але тільки встигни до вечері й приїдь раніше, щоб привести себе до ладу.

— Мам, усе буде на найвищому рівні! — сказала я, посміхаючись.

Сівши у своє авто, я ввімкнула спорт-режим і поїхала кататися містом: це завжди допомагає мені зібратися з думками. Поснідавши в ресторані, я заїхала в спа. Далі — знову в дорогу. Поки була в спа, телефон вимкнула, а коли вже опинилася в машині, побачила п'ять пропущених від мами.

Перетелефонувавши їй, я одразу почула:

— Аню! — майже кричала вона. — До зустрічі залишається зовсім трохи часу! Ти де?

Вона на нервах, і це зрозуміло.

— Мам, я вже готова. Трохи затримуюся, просто в місті затор, — говорила я швидко, не даючи їй вставити й слова. — О, у мене тут смуга звільнилася, зустрінемося вдома! Бувай!

Не давши їй нічого відповісти, я скинула виклик. Затор насправді був, тому я вже запізнювалася на п'ять хвилин. Виїжджаю на дорогу з міста, яка веде до нашого будинку, і тисну на педаль газу. Двигун машини реве — я вже під'жджаю. Подумаєш, запізнилася на десять хвилин!

Натискаю кнопку на пульті, ворота відчиняються, і я бачу незнайоме авто. Значить, вони вже тут.

— Ну що, я готова!

Паркуючись під навісом будинку, відкриваю дзеркало в машині й дивлюся на себе: блакитні очі палають вогнем. Поправляю недбалий пучок на голові, підфарбовую губи блиском. Виходжу з авто, поправляю блакитну сукню з камінням,  і йду до вхідних дверей. Відчиняю їх і входжу в коридор.

З боку їдальні доносяться голоси. Я спеціально голосно хлопаю вхідними дверима, щоб усі почули.

— Ой, Анна вже прийшла, я її зараз зустріну, зачекайте, — чую здалеку мамин голос і її квапливі кроки.

— Аню, ти нарешті приїхала… — Вона не встигла доказати, бо її погляд упав на мій одяг.

Сказати, що вона була в шоці — це нічого не сказати! На її обличчі за одну секунду змінилася купа емоцій.

— Аню, це що таке?! Де твоя сукня, яку я вибрала? — сказала вона шоковано, але тихо, щоб ніхто не почув.

— На неї в салоні, коли мені робили зачіску, розлили каву. Тому виходити із ситуації довелося ось так, — я показово провела руками по блакитній сукні.

Насправді в жодному салоні я не була, але каву на кремову сукню розлити все ж довелося. На жаль.

— Вона хоч і красива, і мені дуже подобається, — сказала мама, — але абсолютно не підходить для такої події! Іди переодягнися, зміни взуття та зачіску, я їх затримаю.

Вона спробувала мене зупинити, але швидко зрозуміла, що це марно.

— Мамо, це просто вечеря, — сказала я й швидко пішла в бік їдальні. Мої сріблясті босоніжки на підборах видавали характерний гучний стукіт по плитці та дерев'яному паркету.

Коли я зайшла в їдальню, усі погляди звернулися на мене. Шок гостей треба було бачити!

— Усім доброго вечора, — сказала я спокійно.

Я пробіглася поглядом по гостях. Елеонора сиділа з виразом роздратування й шоку, як і її чоловік, а їхній син аж подавився водою, яку пив у цей момент.

— Ти запізнилася! — роздратовано випалила Елеонора.

— Я не запізнилася, а затрималася!

Мама пройшла за мною і сіла поруч із батьком. На обличчі тата я помітила легку посмішку. Я сіла за стіл біля батьків.

— Ну що ж, приступимо до вечері, оскільки всі в зборі, — сказав батько, намагаючись розвіяти неясно-напружену атмосферу в кімнаті.

Наша помічниця по дому й за сумісництвом моя колишня няня Інна, жінка років шістдесяти п'яти — почала накладати всім їжу. Мені поклала трохи запеченої картоплі, мій улюблений салат, і я взяла шматочок запеченого м'яса. Я вже хотіла почати насолоджуватися вечерею, як раптом:

— Дівчата не повинні стільки їсти! — пролунав роздратований і злий голос Елеонори.

— Я їм стільки, скільки вважаю за потрібне. І нічиє схвалення мені не потрібне! — відповіла я спокійно й з посмішкою.

— Кхм… — сказала мама й зробила ковток води. — Вибачте, на сьогодні вже голос сів.

Це був знак для мене не перечити, але я не дозволю вказувати мені, скільки їсти!

Далі батьки обговорювали бізнес. І наче все почало налагоджуватися, але тут вони вирішили згадати, заради чого ми взагалі тут зібралися.

— Андрію, Лізо, давайте все ж перейдемо до справи, заради якої ми тут, — почав Дмитро, батько Артура.

— Так, Лізо, ми зараз у пошуках нареченої для нашого сина, — влізла Елеонора.

Артур після цих слів аж засяяв.

— Ми теж шукаємо нареченого для нашої доньки, — відповіла мама. — Наша Аня розумна, красива, добра, спокійна…

На останньому слові мами, тато подавився вином.

— Ми бачимо, і сім'я в неї хороша, — сказала Елеонора й подивилася на мене. — Я думаю, що вона непогана пара для нашого Артура. — Подивившись на нього , вона додала: — Щоправда, виховати її трохи треба, але, думаю, заміжжя її втихомирить.

— А я вважаю, що ваш син мені не підходить, — серйозно заявила я.

У цей момент мама була готова спопелити мене поглядом, а на обличчі тата сяяла усмішка. Елеонора змінилася в обличчі, а її чоловік просто мовчки продовжував їсти.

— Ти занадто різка, Аніто! Дівчата мають бути тихими, спокійними і…

Я резко її перебила:

— Моє ім'я Анна, а не Аніта! І я вважаю, що людина має бути вільною у своєму виборі!

За очима батьків я бачила, що вони зі мною повністю згодні.

— Я вирішила, що ти непогана партія для нашого сина. Ти повинна радіти, що станеш нашою невісткою! — підвищуючи голос, сказала вона. — І в новому статусі ти повинна…

— Я вам нічого не повинна!

За поглядом батьків я зрозуміла, що останні слова Елеонори їм дуже не сподобалися. Я б, можливо, і перестала з нею сперечатися, але мене вже було не зупинити: вона навіть не спромагається називати мене моїм ім'ям! А цей Артур тільки мовчить  дивиться на батьків.