1

Початок

Аня

Моє життя було спокійним і розміреним, але все змінилося в один день, коли мої батьки покликали мене в кабінет для якоїсь серйозної розмови.

— Аню, у нас із батьком до тебе серйозна розмова. Ми прийняли рішення з твоїм батьком, що тобі пора замислитися про заміжжя, і у нас якраз є…

— Люба, це ще зарано, — сказав батько.

Але вона наче його й не чула:

— У мене є ідеальна кандидатура  це син наших знайомих Ковальчуків, ти маєш пам'ятати їхнього сина Артура. Я поговорила з його мамою і запросила їх на вечерю на завтра. — Мама сказала це так просто, ніби ми обговорюємо, як поміняти меблі в кімнаті.

— Мам... — не давши мені договорити, мама продовжила:

— Аню, ні, ти спочатку вислухай мене. — Вона встала з дивана, що стояв біля стіни, підійшла до крісла батька й поклала йому руку на плече. — Ти молода, а ми, на жаль, з кожним роком старіємо. Ми хочемо з батьком спати спокійно і знати, що ти будеш не одна. Ми з батьком тебе любимо, ти ж знаєш, і бажаємо тобі всього найкращого. — Вона закінчила говорити і чекала на мою відповідь

З одного боку, я їх розумію, вони турбуються про мене, але з іншого — як вони можуть приймати таке рішення без мене?!

— З чого ви вирішили, що можете розпоряджатися моїм життям? Я вас розумію, — намагаюся я стримувати себе, — ви хочете для мене добра, але це ж не вихід, і я... — вона знову не дала мені договорити і перебила:

— Я тебе розумію….але ти наша дочка і ми хочемо кращого для тебе, тому я прийняла таке рішення — вона підвищила голос.

— Я ніколи не вийду ні за кого заміж! — голосно сказала я.

— Аню, ми вже все вирішили, вони завтра ввечері приїдуть до нас на вечерю, ми всі разом поговоримо, обговоримо і приймемо остаточне рішення. — Сказавши це, вона вийшла з кабінету і зачинила двері.

Узявши зі столу склянку, я налила в неї води. Я пила і прокручувала все, що щойно почула в голові. Як вона може мені таке казати! Я сама вирішую, що мені робити. Зі злості я кинула склянку. Вона розлетілася на дрібні осколки скла. Батько мовчки спостерігав за всім, він щось обмірковував, але розбита склянка його відволікла.

— Батьку? — запитала я його.

— Відверто тобі скажу, я з нею не згоден, — зітхнув він. — Але ж ти знаєш свою матір. Я тільки вчора з нею про це посварився, я проти цього, але вона мене впритул не чує! — сказав він серйозно.

— І що нам робити? — запитала я його.

— Я буду затягувати її ідею наскільки можу, а ти зі свого боку думай план відступу, знай, я на твоєму боці.

Він правий. Дивно тільки, чому вона підняла це питання прямо зараз.

— Добре, — сказала я і вийшла з кабінету.

Мені потрібно придумати якийсь план, щоб вона забула про цю ідею. Пройшовши у свою кімнату, я сіла в крісло на балконі і почала роздумувати. Сказати мамі, що в мене вже є хлопець, — маячня, вона не повірить, навіть якщо я когось приведу познайомитися. Може, мені просто варто відлякати завтра Артура і його батьків?

Так, це гарний план, вони скажуть, що така невістка їм не потрібна, і до побачення.

Стук у двері перервав мої думки, вставши з крісла, я швидко зайшла в кімнату і відчинила двері — на порозі була мама. Зайшовши в кімнату, вона почала говорити мені:

— Ти сьогодні повинна поїхати вибрати сукню на завтрашній вечір, — зробивши невелику паузу, вона продовжила: — Завтра вони приїдуть о шостій годині вечора: Дмитро, Елеонора та їхній син Артур.

Я пам'ятаю, бачила їх пару разів у компанії батьків, Елеонора так опікається своїм сином, що вони вирішили одружити його аж в 27. Вона вічно його контролює, а він і не проти, у всьому її слухається. І цей Артур бриткий тип, на одному зі свят він накричав на офіціанта, що той приніс йому недостатньо холодне шампанське. Хоча той тільки-но дістав пляшку з відра з льодом і відкрив її. Мені потом шепнули, що того хлопця потім звільнили.

— Добре, — спокійно відповіла я.

Всередині піднялося роздратування, але я приховала його.

— Ти повинна бути спокійною і скромною. Я розумію, що це звучить трохи по-старомодному, але все ж. Завтра ти повинна дотримуватися цих вимог, — сказала вона серйозно.

— Гаразд, зараз поїду і виберу сукню скромну і закриту, — їдко відповіла я.

— Аню, я вже зателефонувала в салон, тебе там чекають.

Вона розвернулася до виходу, але біля дверей обернулася і сказала:

— А, і Аню, будь ласка, ніяких розмов про свої захоплення, притримаємо це до наступних зустрічей. Вони шукають... — я не дала їй договорити.

— Спокійну і тиху, я пам'ятаю, — сказала я, посміхаючись.

Вона кивнула і зачинила двері в мою кімнату. Вони шукають скромну і тиху? Ну що ж, я їм покажу.

Узявши телефон і ключі від свого авто, я пішла на перший поверх і, вийшовши з дому під навіс, сіла в чорне спортивне авто, завела двигун і поїхала. Поки я їхала, я тиснула на педаль газу так, ніби намагалася втекти від усього.

Зупинившись на стоянці біля магазину одягу моєї матері, я пройшла всередину, мене одразу огорнув аромат чогось квіткового.

— Добрий день, Анно! Раді вас бачити в «Мілоні», мені вже телефонувала Єлизавета Львівна, сказала, що вам треба підібрати скромну сукню на вечерю, проходьте в примірочну, ми вже відібрали сукні з нових колекцій.

— Маргарито, дякую, — сказала я адміністраторці. — Ти вже працюєш тут майже два роки, і ми з тобою бачимося часто, тож пропоную перейти на «ти».

— Добре, — сказала вона, посміхаючись.

Пройшовши в примірочну, я побачила сукні пастельних відтінків — вони милі і симпатичні. Помірявши безліч суконь і погодивши з мамою по телефону, ми вибрали сукню кремового кольору з довгими рукавами і вишивкою.

— Аню, давай я допоможу застебнути, — вона перекинула моє довге світле волосся на плече і застебнула блискавку.

— Дякую, — з усмішкою я подякувала їй.

— Марго, я беру цю сукню, але я хочу взяти ще щось інше.

— Добре, що саме?

— Я бачила блакитну сукню з камінням.