3. Софійка

— Мамусю! Тебе не звільнили?

Дрібненьке кирпате дівча кинулося до мами, щойно вона зайшла у квартиру. Мирося присіла і обійняла свою донечку, яка перепитувала одне й те саме вже кілька вечорів поспіль.

— Ні, все добре, у твоєї мами хороший директор. А як ти? Уроки зробила?

— Зробила!

Софійка у свої майже сім була самостійною дівчинкою, яка і з нечисленними домашніми завданнями (перший клас, як-не-як) могла впоратись, і посуд за собою помити, і на кухні підмести.

Хоча хіба був інший варіант? Миросі прикро тисло серце від незмоги забезпечити своїй донечці краще життя. Вони винаймали крихітну кімнатку в просторій, але старій трикімнатній квартирі. Здорова їжа, одяг та іграшки для Софійки, побутові речі, хоч якийсь відпочинок — на життя витрачалось занадто багато грошей, щоб дозволити собі окрему квартиру. Навіть з періодичними підробітками, як от ведення бухгалтерії для ФОПів, надлишку грошей не було.

— Ти вдома? — зі своєї кімнати визирнула тітка Галя, власниця.

Вона була у бігудях і з намальованими червоним губами. Отже чекала свого нового кавалера. Останнім часом до п'ядтесятисемирічної жінки частенько заходив сантехнік Петро Іванович, який жив у сусідньому під'їзді. Він був ще старшим за свою даму, але належав до тої когорти пристарілих чоловіків, які навіть у шістдесят поводяться як двадцятирічні.

— Винеси сміття, — скомандувала тітка Галя. — До мене Петрик зараз прийде, а там на кухні вже запах.

Мирося силувано усміхнулась і прикусила губу, щоб не ляпнути чогось і не зчинити сварку. Зранку, коли йшла на роботу, виносила сміття! Ну не Софійка ж насмітила стільки!

— Сонечко, зажди мене в кімнаті, я зараз.

Вона кинулась на кухню, вхопила здоровенний чорний сміттєвий мішок, заповнений чимось важким і смердючим, і швидко понесла викидати. Тітка Галя мало того, що не сортувала сміття, так ще й у неї постійно псуватися продукти. І не посваришся, інакше наступного ж дня опинишся на вулиці. Їм не вперше переїжджати, але "тридцять третій мікрорайон", де зараз жили, дуже полюбився і Миросі, і Софійці. Зовсім поруч була гарна школа, торгово-розважальний центр, до офісу — не більше десяти хвилин маршруткою.

Мирося повернулася в дім і одразу ж взялася за приготування вечері. Софійка любила вечеряти сирниками або млинчиками, але сьогодні замовила улюблений курячий супчик.

— Я у школі супу не поїла! — скаржилась.

— Чому? Хіба сьогодні не давали?

— Давали. Але мені вилили...

— Хто вилив?

Мирося відклала ніж, яким нарізала цибулю до супу, і повернулася до донечки. Тривожно нахмурила брови. Але Софійка лише смішно відмахнулася, не захотіла розповідати.

— Другий раз дам здачі!

Хтось подзвонив у двері квартири, і це відволікло від продовження розпитувань.

— Іду, іду! — гукала тітка Галя, поспішаючи коридором.

Вона на ходу розкручувала бігуді, які ще не встигла зняти. Коли проносилась повз відкриті двері кухні, Софійка засміялась, але поспішно прикрила ротик рукою і зиркнула своїми світло-сірими оченятами на маму.

— Я мультик подивлюсь, добре? — попросилася, злізаючи зі стільчика.

Мирося кивнула, і донечка швидко побігла у їхню кімнату.

А в мами на душі шкребли кішки. Нічого так не боялася, як того, що Софійку у школі почнуть булити. Діти бувають жорстокими. Особливо, коли знаходять між себе слабшого — біднішого, не такого розумного, того, хто хворіє, чи ту, в кого немає тата.

— О, любонько, ти така яскрава сьогодні! — донеслися з коридору улесливі словечка Петра Івановича.

Дарма що простий сантехнік, а говорити гарно вмів.

— Ой, припини, — захихотіла тітка Галя. — Проходь, я зараз. Тільки бігуді зніму.

Рипнули двері ванної, куди, мабуть, побігла жінка завершувати марафет.

Мирося нарізала овочі для супу, прислухаючись до звуків з коридору. Гість крехтів, роззуваючись. От тільки б не займав її зараз, як він вміє.

Вона не встигла додумати цю думку, як Петро Іванович всунувся у двері.

— Ой, Миросічко, чим тут так гарно пахне?

— Курятиною, — відповіла, не повертаючись. — Добрий вечір.

— Добрий-добрий. А що готуєш?

Чоловік став позаду, зазираючи їй через плече. Мирося чула запах "трійного" одеколону. Невже такі досі продаються?

— Суп буде... Ви що робите?

Вона сіпнулася, коли чоловіча долоня лягла на її поперек і поповзла вниз. Не довго думаючи, повернулася прямо з ножем і наставила лезо, майже торкаючись ним до пуза Петра Івановича. Він відстрибнув, як ошпарений, і вирячився.

— Це ти чого? Я ж просто...

Ще й смів обурюватись!

— Ви знову за своє! Ще раз так зробите, випущу вам трохи жиру.

— Ото дівки навіжені пішли, — пробубнів і шустнув геть з кухні.

Мирося пожбурила ножа на стільницю і опустила плечі. Вже не вперше цей старий пень простягав до неї свої руки, щойно тітка Галя відверталася. А та не слухала, казала, що Мирося наклепує на її любчика, бо щось не так зрозуміла.

Дістало. Колись таки вона якщо не ножем проткне йому пузо, то чимось вдарить по голові. Минули ті часи, коли була дурноголовим дівчиськом, яке не здатне за себе постояти. Тепер вона мама. А кожна мама має бути сильною, бо він неї залежить не лише власне життя.

Суп вже доготовувався, і Мирося збиралася кликати Софійку вечеряти, коли на телефон прийшло повідомлення від подруги.

"Ну, то прийдете завтра на чай?"

Геть забула, що обіцяла зазирнути до Віки в гості і розповісти про нову роботу.

"Прийдемо".

Віка жила в тому самому мікрорайоні, що й Мирося. Її чоловік-далекобійник якраз був у рейсі, і вона залишилася вдома сама з півторарічним сином.

Мирося з донечкою прийшли в гості в четвер після роботи. Бували у Віки нечасто — тісна однокімнатна квартирка, в якій постійно гостюють бабусі й дідусі, не найкраще місце для "зависання" з подругою.

Цього разу, щоправда, нікого не було, тож дівчата залишили Дмитрика під наглядом Софійки у кімнаті й усамітнилися на кухні.