4

Пляшка шампанського гучно клацає, лунаючи по кухні, і Ліза, весело хихикаючи, мало не проливає напій на себе. 

— Акуратніше! — застерігає її мама, нахиляючись, щоб підставити келих.

Я сиджу за столом, намагаючись не думати про те, як мої ноги починають піднивати від туфельок на невеликих шпильках, які я так і не зняла. Але незважаючи на це, усмішка все ще не сходить з мого обличчя. 

— Мені трохи, — каже мама, нахиляючи свій келих.

— І мені теж небагато! — Додаю я, коли приходить моя черга.

Ліза закочує очі, наливаючи собі повний стакан. 

— Зануди! — пробурчала вона, підморгуючи.

Цокаючись, Ліза урочисто вимовляє: 

— Ну, за тебе і твою нову посаду!

Я не можу приховати радощів і широко посміхаюся. 

— Нехай це буде початком чогось нового для всіх нас, — додаю я, щиро на це сподіваючись. У голові залпом проносяться слова Романа Олексійовича «своя людина», та ще цей його погляд... Як це пов'язано з посадою асистента? Шлунок стискається від якогось дивного, невідомого мені передчуття.

Ліза випиває залпом весь стакан, а я тільки відпиваю ковток, ставлячи келих на стіл. Мама ж просто пригубила, і одразу відставляє свій келих, навіть до ладу не спробувавши.

— Ну давай, розповідай, — підсувається Ліза ближче до мене з хитринкою в очах. Її кучеряве темне волосся красиво обрамляє обличчя.

— Який він, твій начальник? Він красивий, неодружений? Ти з ним фліртувала? — задає вона питання, не дочекавшись відповіді.

— Лізо! — одразу ж сварить її мама.

Я сміюся і хитаю головою.

— Твоя сестра тільки влаштувалася на нову роботу, а тобі одне в голові, — каже мама, пирхаючи.

— А що я такого сказала? — здивовано відповідає Ліза, беручись знову розливати шампанське.

Вона знову наливає собі повний келих, намагаючись долити матері, але та прикриває свою склянку рукою. Ліза закочує очі і тягнеться долити мені.

— Зовсім трішки, — шепочу я, спостерігаючи, як Ліза акуратно наливає.

Я роблю ще один ковток і, дивлячись на Лізу, яка вже робить кілька великих ковтків, говорю:

— Мама має рацію, Ліз. Я прийшла влаштовуватися на роботу, а мій начальник дуже вихований та інтелігентний чоловік, і до того ж він одружений.

Ліза пирхає:

— І що?

— Лізо! — знову сварить її мама.

Але в цей момент за плитою щось підгоряє, і мама швидко схоплюється, знімаючи кришку з каструлі та зменшуючи вогонь. 

Ліза хихикає, кидаючи погляд через плече на маму. Підсуваючись змовно до мене, вона шепоче, намагаючись, щоб мама не чула:

— Але ж вродливий?

— Вродливий, — видихаю я, згадуючи його риси обличчя і, незважаючи на досить молоде обличчя, легку сивину у волоссі. На власний подив усвідомлюю, що він справді шалено красивий чоловік.

— А не старий? — знову питає Ліза.

Я знизую плечима, на секунду задумавшись про його вік.

— Не знаю. Можливо десь тридцять, тридцять п'ять.

Ліза видає звук, начебто її вразила ця думка.

— Ідеально. Тобі такий би точно підійшов.

У цей момент мама обертається від плити.

— Лізко, що ти там знову вигадала? Намагаєшся сестру на одруженого чоловіка підбити?

Ліза швидко відсувається на своє місце, все ще тримаючи в руках келих шампанського і пирхає.

— Мамо, я тебе благаю. Наша Дашка надто правильна, щоб на таке піти. Вона навіть з ним не фліртувала. Нудна ти, Даш. За-ну-да.

Допивши свій келих, Ліза ставить його на стіл і встає, прямуючи з кухні. Я на мить ніби загальмована. Але в чому я можу бути точно впевнена, так це в тому, що Ліза має рацію — я ніколи в житті не стала б зустрічатися з одруженим чоловіком.

Ніколи не кажи ніколи... Чи не так?)

Ох, знала би Даша, як вона помиляється )) Вже зовсім скоро їй доведеться кардинально змінити свою думку:) А ви як би поставились до Лізчиних порад?) 

Любі читачі, якщо вам подобається початок історії, буду безмежно вдячна за ваші зірочки❤️