Розділ десятий : Смак казки та ранкові одкровення на кухні

Вечеря промайнула як одна чудова мить. Вишукані страви, неймовірна атмосфера, жива скрипкова музика та приємна, щира розмова з Віктором настільки зачарували Соломію, що вона ледь помітила, як пролетів час.

Коли вони вже розрахувалися і повільно піднімалися зі своїх місць, збираючись іти, Віктор акуратно притримав її за лікоть. Вони вийшли з-за столика, прямуючи до виходу з ресторану. По дорозі він з цікавістю поглянув на неї і тихо запитав:

— Ну що, Соломіє... Тобі сподобалося тут?

Соломія зупинилася на секунду, озирнулася довкола на блискучі кришталеві люстри та розкішний інтер'єр, а потім щиро, з сяючими очима відповіла:

— Так, дуже! Тут неймовірно смачно, а інтер'єр ресторану просто захоплює дух... Я ніби побувала в іншій реальності.

Віктор лише знову усміхнувся своєю фірмовою усмішкою кутиком губи, в його погляді читалося абсолютне задоволення:

— То добре. Я дуже радий, що тобі сподобалось.

Наступного ранку сонце заливало великі вікна замку теплим світлом. Стрілки годинника показували звичний ранковий час, і Соломія прокинулася за дзвінком будильника. Вона швидко вмилася, заплела волосся та знову одягла чорну форму прибиральниці — магічний недільний вечір минув, і починалися звичайні будні, хоча на душі тепер панувало зовсім інше, піднесене відчуття.

Першим ділом вона попрямувала на простору кухню, знаючи, що там на неї вже чекає пані Олена.

Переступивши поріг, Соломія бадьоро привіталася:

— Добрий ранок, пані Олено!

Жінка миттєво обернулася від плити. Її обличчя осяяла широка, сповнена щирої цікавості усмішка:

— Доброго ранку, сонечко моє!

Пані Олена одразу ж поставила перед нею гарячу тарілку ніжної вівсяної каші та ароматну чашку свіжозвареної кави, ласкаво кивнувши:

— Нумо, сідай, їж, набирайся сил.

Після цього вона впевнено вперлася ліктями об білосніжну поверхню кухонного острова, склала долоні й запитливо подивилася на дівчину:

— А тепер давай, викладавай усе до найменших деталей! Ну що, як усе пройшло? Як ресторан? Як він поводився? Не можу ж я мучитися від цікавості весь день!

Соломія не стримала щасливої усмішки, що розпливлася по всьому обличчю. Вона зробила ковток кави і почала натхненно, у всіх яскравих деталях розповідати пані Олені про кожну хвилину їхнього незабутнього вечора.

Розповідь Соломії про вчорашній вечір була в самому розпалі, її очі сяяли від емоцій, а пані Олена з величезною зацікавленістю ловила кожне слово, як раптом важкі двері кухні безшумно відчинилися.

У приміщення зайшов Віктор. На ньому не було звичного суворого ділового костюма — він виглядав надзвичайно розслаблено і по-домашньому у м'яких чорних спортивних штанах та простому сірому худі. Його волосся було трохи скуйовджене після сну, а на обличчі грав легкий, грайливий вираз.

— Доброго ранку всім, — бадьоро і тепло сказав він, легким кивком вітаючи присутніх.

Соломія трохи знітилася, миттєво відвівши погляд від своєї чашки, і тихо промовила:

— Д-доброго ранку...

Пані Олена широко й радісно усміхнулася, повільно обернувшись до чоловіка:

— Доброго ранку, Вітю! Ну що, як спалося після такого насиченого вечора? Будеш снідати? Ми якраз тут п'ємо каву і обговорюємо новини.

Віктор пройшов до кухонного острова, відсунув стілець поруч із Соломією і, сідаючи, впевнено кивнув:

— Так, буду з задоволенням. Голоден, як вовк.

Він дістав із сумки свій тонкий AppleBook, звичним рухом відкрив кришку, і на екрані спалахнули якісь робочі вкладки та таблиці. Поклавши гаджет поряд із тарілкою, Віктор повільно підняв погляд на Соломію, лукаво примружив очі й спокійно, але виразно промовив:

— А взагалі-то я зайшов сюди з однією важливою новиною... Я тут якраз переглядаю оголошення і шукаю нову прибиральницю для замку.

У ту ж секунду Соломія завмерла з чашкою кави в руках. Її очі від несподіванки й шоку розширилися до небачених розмірів. Вона різко поставила чашку на стіл, ледь не розливши її, і обурено, з ноткою паніки в голосі випалила:

— Вибачте... тобто, вибач... Але я ж справляюся зі своїми обов'язками! Чому ти раптом шукаєш нову прибиральницю?! Я що, роблю щось не так?!

Віктор спокійно відкинувся на спинку стільця, дивлячись на її збурене обличчя з такою м'якою, ледь помітною усмішкою, що аж дратувало. Він повільно перевів погляд і чітко промовив:

— По-перше, я ж тобі казав: відсьогодні між нами немає ніяких «ви», тільки на «ти». Забула вже? А по-друге... — він зробив коротку інтригуючу паузу, нахилившись ближче до неї. — Моя дівчина не повинна працювати прибиральницею в цьому будинку.

Від цих слів Соломія аж поперхнулася кавою. Вона схопилася рукою за горло, зашпокалась і почала важко кашляти, відчуваючи, як обличчя заливається шаленим, палаючим рум'янцем. Слово «дівчина» пролунало для неї настільки неочікувано, що повітря раптом різко закінчилося в легенях.

Віктор миттєво відреагував. Він швидко піднявся зі свого місця, підійшов до неї, обережно поклав теплу руку на її тремтяче плече і збентежено, але турботливо запитав:

— Соломіє, ти як? Усе добре? Не вдавилася?

Вона опустила очі, намагаючись сховати своє червоне, зніяковіле обличчя, і ледь чутно витиснула з себе:

— Т-так... усе гаразд... просто... я не очікувала...

Тим часом пані Олена, яка спостерігала за цією сценою збоку, сяяла від щастя. Вона широко й щиро усміхалася, її очі блищали від задоволення, і вона підтримала Віктора теплим, підбадьорливим голосом:

— Ой, не переживай так, Соломіє! Вітю, не лякай дитину з самого ранку... А щодо прибиральниці — ти не турбуйся, синку, я тобі з радістю допоможу з пошуком і професійним вибором нової людини. Замок не залишиться без догляду!

Соломія сиділа ніби в тумані, відчуваючи, як її звичне життя остаточно перевертається з ніг на голову, а статус простої працівниці безслідно зникає просто на очах.

Соломія сиділа за кухонним островом, дивлячись на Віктора широко розплющеними від несподіванки очима. Усі її думки сплуталися в єдиний клубок: ще кілька днів тому вона була простою прибиральницею, яка натирала підлоги в цьому величезному замку, а тепер чоловік, якого боялася і поважала вся бізнес-еліта країни, відкрито називає її своєю дівчиною і скасовує саму саму потребу працювати.