Розділ девʼятий : Ранок перед бурею емоцій

Настала довгоочікувана неділя. День, який мав змінити все.

Напередодні ввечері, скориставшись кількома вільними годинами, Соломія відпросилася у міста і здійснила маленьку, але таку важливу покупку. Вона довго обирала в торговому центрі і врешті-решт придбала розкішне, але водночас витончене плаття міді глибокого смарагдового кольору, яке ідеально пасувало до її очей, а також акуратні чорні туфлі-човники на невеликих, але елегантних підборах. Зараз ці нові речі дбайливо лежали в коробці у її кімнаті, чекаючи свого часу, а сама Соломія поки що була вдягнена у свою звичну повсякденну домашню сукню.

Близько десятої ранку вона тихо зайшла на простору кухню замку. У повітрі вже традиційно витав аромат свіжозмеленої кави та домашньої випічки.

Пані Олена саме стоя біля плити, з цікавістю спостерігаючи за тим, як закипає електричний чайник. Почувши кроки, вона обернулася, і її обличчя осяяла тепла, підбадьорлива усмішка:

— Доброго ранку, моя красуне! Ну нарешті ти прокинулася. А я тут якраз збираюся зробити каву.

— Доброго ранку, пані Олено, — збентежено відповіла Соломія, підходячи ближче до столу. — А де Віктор?

— Ой, у нього з самого ранку якісь термінові робочі наради по відеозв'язку з закордонними партнерами, — махнула рукою жінка. — Але він казав, що до вечора повністю звільниться. Так що не переживай, усе за графіком. Сідай-но за стіл, я тобі приготувала чудовий сніданок.

Соломія вдячно всміхнулася, відчуваючи, як від хвилювання в животі порхають метелики, і опустилася на стілець.

Пані Олена миттєво поставила перед нею тарілку з гарячими, апетитними бутербродами з тостом, авокадо й слабосолоною червоною рибою, а поруч — чашку гарячої арематичної кави з молоком. Після цього вона сперлася ліктями на стільницю, склавши руки перед собою, і з лагідною усмішкою стала спостерігати за дівчиною.

Соломія відломила шматочок бутерброда, піднесла до рота, але їсти чомусь зовсім не хотілося — горло ніби звело від шаленого внутрішнього напруження.

Пані Олена помітила цей трепет і тихим, турботливим голосом запитала:

— Ну що, Соломіє, хвилюєшся перед сьогоднішнім вечором? Серце певно б'ється десь у горлі?

Соломія знічено опустила очі на чашку кави, важко зітхнула і чесно зізналася:

— Ой, пані Олено... Дуже. Я ще ніколи в житті не відчувала такого страху. Мені здається, що я зараз же забуду всі уроки етикету, зачеплюся за власну сукню або зроблю щось не те перед ним та іншими людьми в ресторані.

— Нумо припини ці дурниці! — рішуче, але дуже лагідно зупинила її жінка. — Все буде добре. Ти чудово засвоїла всі мої уроки за ці дні, у тебе гарна постача, вишукані манери, а головне — ти щира і неймовірно красива дівчина. Ти справжня молодець, я пишаюся тобою.

Соломія відчула, як щоки спалахнули гарячим рум'янцем вдячності. Вона підняла погляд на наставницю і щиро промовила:

— Дякую вам величезне... Якби не ви, я б ні за що не наважилася на це. Ви стільки часу зі мною возилися, вчили всьому...

Пані Олена лише лагідно махнула рукою і посміхнулася кутиками очей:

— Ой, та поки що немає за що дякувати, моя хороша. От коли повернешся щаслива з побачення і розкажеш, як усе пройшло — тоді й поговоримо. А зараз їж давай, набирайся сил, вечір буде довгим і незабутнім!
Стрілки настінного годинника в кімнаті повільно наблизилися до позначки 15:00. Час зупинився. Настав момент, якого Соломія водночас так чекала і якого панічно боялася.

Вона підійшла до великого ростового дзеркала у своїй кімнаті й завмерла, ледь дихаючи. На ній було розкішне, приголомшливе приталене плаття насиченого глибокого бордового кольору з витонченим драпіруванням, що ідеально підкреслювало силует, тоненькими бретелями та ефектним розрізом на нозі. Її шию прикрашав витончений золотий ланцюжок із мінімалістичним кулоном, у вухах сяяли елегантні сережки-пелюстки з темно-червоними кристалами в золотій оправі, а на зап'ясті блискотів тонкий браслет із червоними й білими каменями. У руках вона тримала невеликий, вишуканий клатч у тон сукні на довговому золотому ланцюжку, а на ногах красувалися розкішні золотисті босоніжки на підборах із тонкими ремінцями, які візуально робили ніжки ще стрункішими.

Соломія повільно повернулася перед дзеркалом праворуч, ліворуч, милуючись своїм відображенням, яке зовсім не нагадувало скромну прибиральницю. Від хвилювання тремтіли коліна, але вона згріла руки в замок і тихо промовила сама до себе у відображення:

— Соломіє... все, ти молодець. Ти зможеш. Не бійся нічого.

Зробивши глибокий вдих і видох, вона поправила сукню і рішуче вийшла з кімнати, направляючись до великої парадної зали замку.

У просторому залі з панорамними вікнами на неї вже чекав Віктор. Він сидів на розкішному дивані, тримаючи в руках пачку важливих ділових договорів. Суворий чорний костюм ідеально сидів на його міцній фігурі, але час від часу він нетерпляче підводив погляд від паперів, кидаючи погляди на годинник на зап'ясті, чекаючи на неї.

Коли легкий звук кроків луною пролунав по залі, Віктор різко підняв голову.

Його карі очі в ту ж секунду широко розплющилися. Він повільно випустив з рук папери і різко піднявся на повний зріст. Кілька секунд він просто мовчки дивився на неї, а потім його подих збився, і він із неприхованим захопленням видихнув:

— Соломіє... Твоє плаття, твій вигляд... Ти просто прекрасна. Неймовірна.

Соломія відчула, як її щоки миттєво спалахнули яскравим, гарячим рум'янцем. Вона опустила погляд і зніяковіло прошепотіла:

— Дякую вам... пане Вікторе.

Не даючи їй оговтатися, Віктор швидким кроком підійшов ближче. Він узяв її тендітну руку у свою сильну долоню і, схилившись, ніжно поцілував тильний бік її долоні своїми теплими губами. Піднявши погляд прямо їй в очі, він пролунав твердо, але надзвичайно м'яко:

— І запам'ятай: відсьогодні ти більше не кажеш мені «ви». Тільки на «ти». Домовилися?

У Соломії від таких слів серце зробило шалений стрибок. Вона широко розплющила очі від подиву, невпевнено похитала головою і ледь чутно видихнула: