Розділ восьмий : Таємні уроки елегантності та солодке очікування

Коли Соломія зачинила за собою двері й опинилася у своїй невеликій, але затишній кімнаті для персоналу, її серце все ще шалено калатало в грудях. Вона повільно підійшла до ліжка, присіла на край і притурила гарячі долоні до палаючих щік. У голові досі звучав його тихий, оксамитовий голос і те неймовірне слово — побачення.

— Нічого собі... — тихо прошепотіла вона сама до себе в порожнечу кімнати, усвідомлюючи масштаб усього, що відбувається.

За мить вона піднялася на ноги, підійшла до вузького вікна і визирнула у темний двір замку, освітлений м'якими ліхтарями. На душі було водночас радісно і тривожно. Вона раптом чітко усвідомила всю прірву між ними: він — мільярдер, чоловік вищого світу, який звик до розкішних ресторанів, світських прийомів і бездоганного етикету, а вона — звичайна дівчина-прибиральниця, яка все життя знала лише важку працю.

— Мені потрібно навчитися манерам... бо я ж зовсім нічого не вмію, — сумно й розгублено промовила вона вголос, дивлячись на своє відображення у склі.

Відкинувши зайві роздуми, Соломія швидко зняла чорну форму прибиральниці, акуратно повісила її на плічка і переодягнулася в улюблену м'яку шовкову піжаму ніжно-кремового кольору. Щойно її голова торкнулася подушки, втома після насиченого дня взяла своє, і вона міцно заснула, поринувши у солодкі сни.

Наступного ранку стрілки годинника показали рівно 7:00. Тонкий і дзвінкий звук будильника вирвав Соломію з обіймів сну. Вона бадьоро піднялася, швидко прийняла прохолодний душ, який остаточно змив залишки втоми, і знову одягла звичну форму прибиральниці.

Зібравши волосся в акуратний хвіст, вона легким кроком попрямувала на простору кухню замку, де вже панував ранковий затишок і аромат свіжозвареної кави.

Першою біля плити стояла пані Олена, помішуючи ложкою каструлю з ранковою кашею. Побачивши Соломію, жінка обернулася, і її обличчя одразу розпливлося в теплій, усезнаючій усмішці:

— Доброго ранку, сонечко! Виглядаєш просто чудово сьогодні.

— Доброго ранку, пані Олено! — радісно, хоч і трохи збентежено відповіла Соломія, підходячи ближче до столу.

Пані Олена озирнулася на двері, переконалася, що в коридорі нікого немає, лукаво примружила очі і запитала тихим, інтригуючим голосом:

— Ну що там, дитино?.. Розказуй швидше, що він тобі казав учора в залі? Я ж бачила, як ви залишилися наодинці.

Від цих слів щоки Соломії миттєво спалахнули яскравим рум'янцем. Вона зніяковіло опустила очі, не стримавши щасливої усмішки, і тихо зізналася:

— Він... він запросив мене на побачення... У неділю. Ми їдемо до ресторану.

Коли пані Олена почула це, її обличчя сягнуло межі захвату. Вона випустила з рук черпак, сплеснула в долоні і, підбігши до Соломії, схопила її за руки, ледь стримуючи радісний крик:

— Ой, боже мій! Яка ж радість! Яка чудова новина! Я ж казала, я так і знала, що цей чоловік пропав! Вітаю тебе, моя хороша!

Соломія сміялася від щастя, розділяючи її емоції, але за секунду її усмішка згасла, а в очах знову з'явився той самий страх. Вона знічено опустила голову і прошепотіла:

— Пані Олено... Але є одна величезна проблема. Я... я ж абсолютно не знаю ніяких світських манер. Я ніколи не була в дорогих ресторанах, я не знаю, якими видельцями користуватися, як тримати келих і як себе вести серед еліти... Я просто осоромлюся перед ним.

Пані Олена лагідно погладила її по руках, її погляд став дуже теплим і материнським:

— Ой, дурненька моя... Знайшла через що переживати! Нічого страшного, дитино. Не боги горщики обпалюють. Хочеш — я тебе навчу всьому? У мене за плечима чималий досвід роботи в кращих будинках, я покажу тобі всі тонкощі етикету, поставу, ходу і як поводитися за столом так, ніби ти народилася в палаці!

Соломія підняла голову, і в її очах заблищали сльози вдячності. Вона кинулася обіймати жінку:

— Ой, дякую вам! Ви найкраща! Я б без вас пропала!

— Ну все-все, біжи працювати, а то робота сама себе не зробить, а ввечері почнемо наші перші уроки королівського етикету! — сміючись, сказала пані Олена, легко поплескавши її по плечу.

Соломія сяяла від щастя. Вона різко розвернулася і, переповнена натхненням та новою енергією, побігла виконувати свої ранкові обов'язки, знаючи, що тепер попередня невідомість здається їй значно ближчою і прекраснішою.

Соломія завзято взялася за роботу. До обіду вона вже встигла навести ідеальний лад у довгастому сонячному коридорі та ретельно прибрати дві великі гостьові кімнати. Пилюка була витерта до останньої порошинки, підлога блищала, а речі лежали на своїх місцях.

Коли годинник на стіні показував другу половину дня, вона зазирнула на кухню і почула голос пані Олени, яка покликала її до парадної зали.

Соломія зайшла туди і побачила, що жінка вже чекає на неї біля розкішного оксамитового дивана смарагдового кольору. На обличчі пані Олени грав серйозний, але водночас доброзичливий вираз наставниці.

— Ну що, Соломіє, робота на сьогодні зачекає, — всміхнулася вона, вказуючи рукою на м'яке сидіння. — Сідай-но сюди. Почнемо наші перші уроки світського етикету. Часу до неділі зовсім мало, а зробити треба чимало.

Соломія трохи знічено кивнула і обережно присіла на край шикарного дивана, відчуваючи себе ніби на розпеченому вугіллі.

Пані Олена одразу прийняла командний тон і почала виправляти кожну детальку:

— Так, спину рівно! Не сутулься, наче ти мішок картоплі весь день носила. Плечі розправ, підборіддя трохи вище, але без зарозумілості. Ноги з'єднай разом і акуратно нахили вбік, ніяких широких розстановок! А руки... руки склади спокійно на колінах, пальці розслаблені, ніяких стиснутих кулаків.

Соломія ретельно виконувала всі вказівки. Вона випростала спину, поставила ноги саме так, як вимагала старша жінка, і поклала руки на коліна. Сидіти в такому положенні було непривично, м'язи спини швидко напружувалися, а рухи здавалися скутими й неприродними.

— Отак, чудово! — схвально кивнула пані Олена, сідаючи навпроти в кресло. — А тепер уяви, що перед тобою стоїть дорогий кришталевий келих або тарілка з вишуканим французьким супом. Як ти візьмеш виделку? Пам'ятай: прилади беруть із крайніх і рухаються до центру, а спину від спинки стільця чи дивана тримають на невеликій відстані під час їжі.