Розділ сьомий: Новий горизонт і ранкова кава

Минуло ще пів року. Час у замку тече  уже зовсім інакше — спокійніше, впевненіше і без того гнітючого страху, що колись отруював кожний день Соломії. Найголовніше чудо сталося там, де було найважливіше: після складної операції та тривалої, виснажливої реабілітації мама нарешті почала самостійно вставати на ноги. Перші кроки без болю, перші самостійні прогулянки біля будинку довели Соломії, що всі її сльози, страхи і важка праця були не марними.

Сама ж Соломія продовжувала працювати в домі Віктора. Їхні стосунки за цей час перетворилися на щось більше, ніж просто зв'язок між хазяїном і прибиральницею, хоча обидва намагалися триматися у визначених межах. Вона вже чітко знала, що подобається йому — це читалося в кожному його погляді, в тому, як він шукав приводу зайти до зали чи кухні, і в тому мовчазному теплі, яким він оточував її після того вечора в лікарні.

Був теплий і сонячний ранок. Соломія стояла на просторій кухні в звичній чорній формі прибиральниці, допомагаючи пані Олені наводити лад після ранкового клопоту. Головна домробітниця, ласкаво посміхаючись, щойно поставила перед дівчиною гарячу чашку запашної кави та тарілку зі свіжими, хрусткими бутербродами з червоною рибою та зеленню:

— Нумо, сонечко, снідай швидше, бо роботи сьогодні непочатий край, гості намічаються на вечір, — турботливо сказала пані Олена.

Соломія усміхнулася, подякувавши жінці, і вже збиралася зробити перший ковток ароматного напою, як раптом важкі двері кухні відчинилися.

Увійшов Віктор. Він виглядав бездоганно: одягнений у дорогий чорний діловий костюм-трійку, що підкреслював його струнку постать, білосніжну сорочку з ідеально зав'язаною краваткою, а в руках він тримав стильну шкіряну папку з документами. На його обличчі грала широка, щира усмішка, якої Соломія у нього майже ніколи раніше не бачила — від нього так і віяло неймовірною енергією та успіхом.

— Доброго ранку всім! — бадьоро і гучно промовив він на весь голос, зупинившись біля столу.

Пані Олена радісно всміхнулася у відповідь, а Соломія знічено й дуже стримано кивнула, намагаючись сховати раптовий рум'янець на щоках:

— Доброго ранку, пане Вікторе...

Досвідчена пані Олена одразу помітила особливий блиск в очах господаря і з цікавістю запитала, протираючи руки рушником:

— Ну дивись на нього, аж сяє весь! Кажи вже, Вітю, що там таке сталося, чого це ти з самого ранку такий щасливий? Не інакше як черговий мільйонний ресторан відкриваєш?

Віктор лукаво примружив очі, поклав папку на край столу і відповів із легким азартом у голосі:

— Набагато масштабніше, Олено. Сьогодні вирішується доля всієї компанії. Якщо нагорі підпишуть остаточні папери, то вже до вечора я стану не просто мільйонером, а справжнім мільярдером. Мова йде про міжнародний контракт і закритий пакет акцій на мільярди доларів!

Соломія, яка якраз тримала в руках свою чашку кави, від таких цифр аж задихнулася повітрям. Вона широко розплющила очі й подумала про себе: Ого... мільярдер?! Боже мій, для мене ці цифри навіть звучать як якась фантастика з іншого всесвіту...

Але те, що сталося в наступну секунду, повністю вибило її з колії.

Віктор, навіть не питаючи дозволу, нахилився прямо до неї, впевненим рухом узяв саме її чашку кави, яка стояла перед Соломією, і зробив великий, смачний ковток. Потім він поставив її назад, задоволено примружившись:

— Ммм, чудова кава сьогодні! Ну все, я побіг на «сдєлку», тримайте за мене кулаки!

Він широко й чарівно посміхнувся їм обом, різко розвернувся і стрімким, легким кроком вилетів із кухні, залишаючи за собою легкий шлейф дорогого парфуму та гул від зачинених дверей.

Соломія так і залишилася стояти посеред кухні з відкритим ротом і чашкою в руках. Вона була в повному, абсолютному шоці від такої зухвалої й водночас неймовірно домашньої витівки хазяїна мільярдних статків.

Повільно прийшовши до тями, вона збентежено повернула голову і подивилася на пані Олену.

Головна домробітниця стояла поруч, спершись рукою на стіл, і тихо, від душі заливалася дзвінким сміхом, дивлячись на почервоніле обличчя Соломії з таким виглядом, ніби всередині неї вже давно склався весь пазл майбутнього щастя.

День тягнувся повільно, наповнений звичними турботами, але в повітрі замку відчувалося щось напружене, електричне. Соломія методично переходила з кімнати в кімнату, натираючи дзеркала до блиску й розправляючи покривала на великих ліжках. Усередині неї точилася тиха, непомітна боротьба. Вона згадувала ранковий візит Віктора, його зухвалу звичку відпити з її чашки кави та ті шалені мільярди, про які він говорив із таким легким азартом.

Працюючи у вітальні й обережно витираючи пил з антикварних статуеток, Соломія зловила себе на сумній думці: «Ого, тепер він справжній мільярдер... Перед ним відкриті двері найкращих світських салонів, найкрасивіших і найбагатших жінок світу. Яка ж щасливиця колись стане його дружиною та повноправною господаркою цього замку... точно не така проста дівчина, як я, яка прийшла сюди знімати шваброю пил». Від цієї думки на серці чомусь стало трохи гірко, хоча вона намагалася швидко відігнати від себе ці сентименти.

Коли вечір остаточно вступив у свої права, фарбуючи небо над набережною у темно-сині та фіолетові тони, робота була повністю закінчена. Соломія зняла робочі рукавички, витерла руки і попрямувала на кухню. Там, у затишному куточку біля вікна, пані Олена саме заварювала свій фірмовий трав'яний чай.

— Пані Олено, — тихо й втомлено попросила Соломія, сідаючи за стіл. — А можна з вами попити чаю? Щось я сьогодні втомилася більше, ніж зазвичай...

Жінка лагідно усміхнулася, поставивши перед нею гарну глиняну чашку з ароматним напоєм:

— Звісно, сонечко, сідай, відпочинь. Ти сьогодні молодчинка, все сяє.

Вони сиділи в тихій, спокійній атмосфері кухні, попиваючи гарячий чай і тихо обговорюючи якісь дрібниці, коли раптом важкі двері замку з гуркотом відчинилися. У коридорі почулися швидкі, енергійні кроки.