Розділ четвертий : Золота пастка і розбиті ілюзії

Вечір опустився на замок так само непомітно, як густий оксамитовий плащ. Захід сонця фарбував небо над набережною у багряні та золотаві відтінки, але всередині величезної будівлі вже панувало прохолодне напівсвітло. Соломія завершила останнє завдання — ретельно витерла пил у кабінеті на другому поверсі та вимила підлогу в гостьовому крилі. Її руки вже майже не слухалися, а ноги гуділи від втоми, але вона відчувала моральне задоволення: друга половина будинку сяяла чистотою.

Знесилено зітхнувши, вона попрямувала до своєї кімнати. Першим її бажанням було змити з себе весь пил і втому цього важкого дня. Соломія зайшла до душової, швидко прийняла теплий душ, який трохи зняв напругу з м'язів, і знову переодяглася у свою стару, але таку м'яку й улюблену піжаму з часів коледжу. Волосся вона розпустила, дозволяючи йому вільними хвилями спадати на плечі.

Організм вимагав води. У кімнаті її запас закінчився, тож Соломія тихо, намагаючись не шуміти балетками по підлозі, вийшла в напівтемний коридор, маючи намір дістатися до невеликого кулера біля кухні.

Коли вона безшумно наблизилася до поворотів головного коридору, що вів до кабінету й просторої вітальні, до її слуху донеслися приглушені, але знайомі голоси. Це розмовляли пані Олена та Віктор. Чоловік, мабуть, щойно повернувся з важливої зустрічі, адже його важкі кроки й характерний звук ключів лунали кілька хвилин тому.

Соломія застигла на місці, притулившись спиною до холодної стіни за рогом. Вона розуміла, що підслуховувати — це погано, цьому її вчила мама з самого дитинства, навчаючи чесності та порядності. Але зараз її ніби прикувало до підлоги. Усередині все завмерло від цікавості та тривоги.

— Вітю, я все розумій, але нащо тобі здалася та фурія? — голос пані Олени звучів гостро, сповнелений щирого болю та обурення. — Ти ж розумний чоловік, успішний бізнесмен, а тримаєш біля себе людину, яка тебе не те що не кохає — вона зрадить тебе по першій же можливості, щойно запахне смаженим чи з'явиться хтось багатший! Вона ж тебе просто використовує як гаманець і статус!

У коридорі запала коротка, важка тиша. Соломія затримала дихання, боячись поворухнутися.

Потім пролунав голос Віктора — тихий, дещо втомлений, але на диво спокійний, без звичної холодної зарозумілості:

— Олено... ти перебільшуєш. Вона мені подобається. З нею просто, не треба ні про що думати.

— Тобі просто так здається! — різко перебила його жінка, і в її голосі почулися сльози. — Ти втратив батьків занадто рано, ти закрив своє серце на замок і тепер боїшся справжньої близькості, от і чіпляєшся за цю ляльку, бо вона нібито безпечна для твоїх почуттів! А ти б краще подивився навколо себе щирими очима. Та ж ранішня нова прибиральниця... Соломія. Вона ж чудова, світла, працьовита дівчина! А що вранці зробила ця твоя Романна? Вона ж навмисне, чисто зі злості й зарозумілості, взяла і вилила каву на ту бідну дівчину!

Серце Соломії в грудях зробило шалений стрибок. Вона затулила рот рукою, щоб не видати ні звуку, а на очі нагорнули сльози. Пані Олена заступалася за неї перед самим хазяїном...

Віктор злегка зітхнув, і в його голосі промайнув сумнів:

— Я... я поговорю з нею щодо цього інциденту. Якщо все було так, як ти кажеш...

— Толку з того, Вітю? — гірко перебила його пані Олена. — Все одно вона тобі набреше у вічі, викрутить усе так, ніби це дівчинка сама винна, а ти повіриш їй, бо тобі так простіше, і на цьому все закінчиться! Ти не хочеш бачити очевидного!

Соломія більше не могла тут стояти. Земля ніби йшла з-під ніг від почутого. Вона різко, але безшумно розвернулася і на ватних ногах поплела назад до своєї кімнати, зачинивши двері зсередини.

Вона притулилася спиною до дерев'яного полотна, повільно опустилася на підлогу, обхопила руками коліна і заплющила очі. У голові крутилися слова пані Олени та байдужий голос Віктора. Вона прийшла сюди заради грошей, щоб врятувати маму, але раптом усвідомила, що цей величний, холодний замок приховує набагато більше болю, інтриг і розбитих сердець, ніж вона могла собі уявити. І десь у глибині душі їй було страшенно шкода цього чоловіка, який навіть не здогадувався, як сильно він заблукав у власному житті.

Ранок прийшов із прохолодним вітерцем, що пробивався крізь щілини величезних вікон замку. Соломія прокинулася задовго до будильника — сон майже не приніс полегєння після бурхливих емоцій попереднього вечора. У вухах досі звучали слова пані Олени про закрите серце Віктора та його сліпу сліпоту до Романни.

Вона швидко вмилася, заплела волосся у звичну тугу косу і натягла свіжу форму прибиральниці. Зробивши глибокий видих, Соломія попрямувала на кухню, налаштовуючись на ще один важкий день.

— Доброго ранку, пані Олено, — тихо привіталася вона, переступаючи поріг.

Але в ту ж секунду її подих перехопило. За великим кухонним столом, де зазвичай сиділа лише вона чи головна домробітниця, спокійно пив каву сам господар дому — Віктор. На ньому була ідеальна біла сорочка з розстебнутим верхнім ґудзиком, а похмурий погляд був спрямований у чашку.

Соломія розгублено завмерла на мить, а потім ледь чутно промовила:

— Доброго ранку...

Віктор навіть не повернув голови до неї, лише байдуже хитнув головою, даючи зрозуміти, що її присутність його анітрохи не цікавить. Відчуваючи, як усередині все стискається від дивного сумішу страху й сорому, Соломія не стала затримуватися і швидко пішла до передпокою виконувати свої обов'язки.

Вона саме ретельно протирала білосніжну мармурову підлогу біля входу, коли ззаду почулися чіткі кроки. Вона підняла голову — перед нею стоязив Віктор. Його обличчя було маскою абсолютної холодності.

— Соломіє, — його голос пролунав низько і владно. — Слухай сюди. Сьогодні о двадцять першій годині в головному залі відбудеться святкування нашої помолвки з Романною. Буде багато гостей. Зроби так, щоб там було абсолютно все ідеально чисто. До того ж, ти будеш присутня там під час вечора, щоб оперативно прибирати будь-який безлад чи зайві речі, якщо це знадобиться.