Розділ другий : Перші випробування

Коли таксі зупинилося біля потрібної адреси, Соломія виплатила водієві останні дрібні гроші з гаманця, вийшла з машини і завмерла з відкритим ротом. Перед нею зовсім не будинок — це був справжнісінький казковий замок, який якимось дивом опинився серед розкішного передмістя. Високі ковані ворота з витіюватими золотими вензелями, величні кам'яні стіни, обвиті доглянутим диким виноградом, і величезні панорамні вікна, що відбивали сонячне світло.

— Як у казці... — тихо прошепотіла Соломія, ледь дихаючи, і повільно ступила на бруківку, викладену темним гранітом.

Вона обережно підійшла до головного входу. Навколо панувала абсолютна, майже містична тиша, яку порушувало лише приємне дзюрчання води. Соломія здивовано озирнулася: перед центральним ганочком розкинувся розкішний сад. Рівні, підстрибнуті до єдиної лінії зелені туї стояли вздовж доріжок, мов вартові, а навколо них буяла ціла купа екзотичних квітів найяскравіших відтінків — від глибокого пурпуру до ніжно-кремового. У самому центрі цього ботанічного дива красувався невеличкий мармуровий фонтан, у крижаній воді якого вигравали сонячні зайчики. «Яка ж тут неземна краса...» — промайнуло в голові у дівчини.

Але довго милуватися пейзажами їй не дали. Біля масивних дубових дверей із важкими мідними ручками стояв кремезний чоловік у чорному костюмі з гарнітурою прихованого зв'язку в кутку вуха — охоронець хазяїна. Його суворий погляд зупинився на Соломії ще за кілька кроків до ґанку.

Соломія трохи занервувала, але намагалася триматися впевнено. Вона підійшла ближче і чемно привіталася:

— Доброго дня.

Охоронець оцінююче оглянув її просту білу блузку й акуратну спідницю, а потім сухо запитав низким, басовитим голосом:

— Ви до кого? Службовий вхід з іншого боку.

— Ой, я... я на роботу, — швидко відповіла Соломія, злякавшись, що її зараз проженуть. — Я нова прибиральниця. Мені сказали прийти о восьмій.

Охоронець нічого не відповів. Він лише торкнувся пальцем чорного навушника у вусі, прислухаючись до якихось інструкцій, і тихо промовив туди ж:

— Шефе, до центрального входу підійшла дівчина. Каже, нова прибиральниця. Пропускати?

Поки він чекав на відповідь, Соломія знову з цікавістю почала розглядати деталі. Навіть ручки на дверях виглядали так, ніби були зроблені з чистого золота.

За секунду в навушнику щось пискнуло, і охоронець кивнув до дівчини:

— Можеш заходити. Двері відчинені.

Він штовхнув важкі двері, і Соломія переступила поріг. Щойно вона зайшла всередину, як охоронець зачинив їх за її спиною, відрізавши від зовнішнього світу.

Вона опинилася в просторому передпокої, від розкоші якого в неї ледь не закрутилася голова. Підлога була викладена з ідеально відполірованого білого мармуру із чорними прожилками, що виблискував під кришталевою люстрою на стелі, схожою на витвори мистецтва з музею. Біля стіни стояла неймовірна тахта для взування — оббита білосніжною шкірою найвищої якості, а по її периметру блищали дрібні камені, що переливалися при кожному подиху світла, схожі на справжні діаманти.

Соломія завмерла посеред кімнати, боячись навіть поворухнутися. Їй здавалося, що від одного її подиху вся ця кришталева пишнота може розсипатися, а вона не мала права навіть дихати на це дороге повітря. Вона стояла, стиснувши долоні в замок, коли з глибини будинку, з-за масивних темних дверей кабінету, донісся легкий, але чіткий стукіт дорогих чоловічих туфель об мармур.

Звідти з'явився чоловік. На вигляд йому було років тридцять п'ять. Високий, стрункий, із бездоганною поставою. Густе чорне волосся було акуратно зачесане назад, а на обличчі красувалася стильна, свіжа щетина, яка надавала йому дещо зухвалого, але надзвичайно привабливого вигляду. Він був одягнений у класичний чорний діловий костюм, що сидів на ньому як влитий, і білу сорочку без краватки, верхній ґудзик якої був розстебнутий. На лівому зап'ясті блиснув масивний годинник Rolex, і чоловік якраз спокійно, звично поправляв його своїми довгими пальцями.

Він підійшов ближче, кинув на Соломію холодний, абсолютно байдужий погляд пронизливих карих очей, у яких, здавалося, відбивалася вся холодність цього замку, і промовив глибоким голосом:

— Доброго дня. Ви, певно, моя нова прибиральниця. Усі інструкції та правила вам розкаже пані Олена, вона головна на кухні та керує тут порядком. Якщо виникнуть якісь питання... звертайтеся до неї. Мене звати Віктор. А вас?

Соломія на секунду просто задихнулася повітрям. Вона задивилася на нього, повністю забувши про те, де вона знаходиться і ким є. Його карі очі дивилися на неї з такою пронизливою владою, що в Соломії побігли мурашки по шкірі. Вона трохи розгубилася, відчуваючи, як щоки заливає легкий рум'янець, але швидко взяла себе в руки:

— Мене... мене звати Соломія, — ледь чутно, але чітко відповіла вона.

Віктор на мить затримав на ній погляд, ніби намагаючись оцінити чи запам'ятати її, і кивнув:

— Приємно, Соломіє. Але я поспішаю. До побачення.

Він розвернувся і стрімким, упевненим кроком попрямував до виходу, залишаючи по собі легкий дорогий шлейф парфумів із нотками тютюну та дорогого дерева.

Соломія ще кілька секунд стояла нерухомо, а потім повільно повернулася йому вслід, проводячи його поглядом аж до дверей, поки ті за ним не зачинилися.

Вона важко видихнула, притиснула руки до гарячих щік і промовила в порожнечу передпокою надзвичайно тихим, майже благальним голосом:

— Боже... А він і справді неймовірно красивий... Але куди мені до нього? Де він, а де я — дівчина з бідної сім'ї, яка прийшла мити йому підлогу?

Вона різко струсонула головою, ніби проганяючи ці безглузді й небезпечні думки, і різко сказала сама собі вголос, щоб остаточно повернутися до реальності:

— Так, Соломія, зупинись! Ти прийшла сюди заробляти гроші, щоб врятувати маму, а не закохуватися в свого хазяяна. Зберися, робота чекає!
Не встигла Соломія прийти до тями після зустрічі з хазяяном, як із бічного коридору з'явилася пані Олена — повненька жінка років п'ятдесяти з доброзичливим, але водночас вимогливим поглядом. На ній був бездоганно білий фартух, а в руках вона тримала зв'язку ключів, що дзвеніли при кожному кроці.