Розділ один : Дім на набережній

Липень зустрів місто розпеченим асфальтом і важким, нерухомим повітрям, яке, здавалося, можна було різати ножем. Ранок уже не приносив ніякої прохолоди, лише палюче сонце, що заливало затишні алеї старого парку сліпучим білим світлом.

Я йшла по центральній доріжці, відчуваючи, як від гумових підошов кедів віє жаром. На душі було так само важко і парко, як і навколо. Голова гула від безсонної ночі та нескінченних роздумів. У свої 23 роки я почувалася абсолютно зайвою у цьому світі великих можливостей. Диплом продавця-консультанта, який вона отримала кілька місяців тому, лежав на полиці, покритий символічним пилом невдач. Щоразу, коли я  телефонувала за оголошеннями, розмова закінчувалася однаково: «Дякуємо, нам потрібні люди з досвідом». Але звідки ж його взяти, цей досвід, якщо ніхто не хоче дати шанс почати?

Найбільше гнітило навіть не власне безробіття, а стан мами. Її болі в суглобах ставали все нестерпнішими з кожним днем. Лікарі винесли чіткий вердикт: необхідна термінова операція, інакше з часом вона взагалі втратить здатність самостійно пересуватися. Сума, озвучена в клініці, здавалася мені космічною, недосяжною. Кожна копійка вдома була на рахунку, і вони з мамою вже давно звикли економити на найелементарнішому, купуючи лише найдешевші круги та ліки по акціях. Життя у бідності навчило нас не мріяти про зайве, але зараз мова йшла про здоров'я найріднішої людини.

З цими тривожними думками я підійшла до знайомої ажурної лавочки в тіні розлогих каштанів.

Там уже сиділа Ніка. Вона була повною протилежністю мене — завжди енергійна, одягнена за останньою модою, з акуратним манікюром і легким блиском у карих очах. Ніка працювала баристкою в популярній кав'ярні в центрі міста і завдяки цьому виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки журналу.

У руках вона тримала два високі пластикові стаканчики з соломинками, від яких ішов легкий білий димок і збиралися прозорі краплі конденсату.

— А ось і ти! — радісно вигукнула Ніка, помітивши подругу, і замахала рукою.

Я підійшла, втомлено посміхнулася і обійняла подругу:

— Привіт, Ніко. Вибач, я трохи затрималася, на дорозі було дурно.

Ніка не дослухала, а впевненим рухом простягнула мені один із прозорих стаканчиків, наповнених густим золотастим напоєм із пишною шапкою збитого вершків і кубиками льоду, що дзвінко билися об стінки.

Я  зніяковіло відсахнулася і замахала руками:

— Ой, Ніко, не потрібно було... Ти ж знаєш, я не можу зараз дозволити собі такі витрати, та й взагалі...

Ніка закотила очі з такою награною суворістю, на яку була здатна лише вона, і різко пхнула стаканчик ближче до рук :

— Замовкни і бери. По-перше, не потрібно нічого платити. Я на роботі, наш адміністратор сьогодні був у гарному настрої, і я можу без проблем пригостити свою найкращу подругу найкращим айс-латте в цьому місті. Ти ж навіть не спробувала ніколи в житті справжньої кави з сиропом, одразу бачу твоє обличчя!

Я покірно взяла стаканчик. Прохолода миттєво приємно поколола розпечені пальці. Я здивовано подивилася на шапку з вершків, вставила соломинку і зробила невеликий ковток. Усередині розлився ніжний карамельно-молочний смак із насиченим оксамитовим відтінком міцної кави.

— Боже... — видихнула я , і її очі широко розплющилися від захвату. — Яка ж це неймовірна смакота! Я ніколи в житті нічого подібного не куштувала... Воно таке солодке, прохолодне.

Ніка задоволено усміхнулася, спостерігаючи за реакцією подруги, і влаштувалася зручніше на лавочці:

— Звісно, ти ж у нас вічно економиш кожну копійку на чорний день. Але слухай сюди, я ж не просто так тебе сюди покликала і кавою поїю. У мене є новина. Вчора до нашої кав'ярні заходив наш постійний гість — дуже заможний чоловік, власник того великого елітного ресторану на набережній. Ми з ним іноді перекидаємося парами слів, коли я роблю йому подвійне еспресо. Слово за слово, він обмовився, що зараз якраз шукає надійну людину собі в помічниці по дому.

Ніка зробила паузу, даючи слова долетіти до свідомості подруги, і лукаво підморгнула:

— І я одразу подумала про тебе. Ти дівчина акуратна, чесна, роботяща, до того ж тобі зараз як повітря потрібні гроші. Як думаєш, можеш спробувати туди піти?

У мене серце спочатку зробило шалений стрибок, а потім завмерло. Я відчула, як усередині спалахує крихітна, але яскрава іскра надії. Перед глазами на секунду промайнув мамин сумний погляд і її хворі ноги.

Мої очі буквально засвітилися дитячим, неподдельним захватом. Вона різко повернулася до Ніки, стиснувши стаканчик із латте так сильно, що той хрумкнув:

— Правда?! Ти серйозно зараз кажеш?! Боже, Ніко, а завтра... завтра можна вже з ним зв'язатися чи піти туди? Я готова на все, хоч підлогу мити, хоч вікна натирати, аби тільки взяли!

Ніка похитала головою, дивлячись на такий швидкий ентузіазм подруги, і розчулено посміхнулася:

— Ну ти й «ракета», Соломіє. Ти просто безцінна зі своєю енергією, коли тобі дають хоч найменший шанс.

— Я знаю, знаю! — випалила Соломія, майже підстрибуючи на лавочці. — Але я така щаслива, що ти мені про це сказала! Це ж шанс!

— Тільки ти так не радій раніше часу, — раптом серйозніше сказала Ніка, трохи насупивши тонкі брови. — У нього є наречена. Така сучка, якщо чесно... Вічно дивиться на всіх зверхньо, ніби ми тут обслуга нижчого сорту, хоча сама палець об палець у житті не вдарила. Якщо вона тебе там побачить і вирішить, що ти чомусь загрожуєш її королівському спокою, або якщо не дай бог приревнує до хазяїна... ну, ти сама розумієш, життя тобі медом не здасться. У неї там зв'язки скрізь, виживе за три секунди.

Я зганяла посмішку з обличчя, відчуваючи, як легкий холод страху змішується з жагою до боротьби. Вона слабко й трохи розгублено усміхнулася, дивлячись кудись у простір перед собою:

— Надіюсь... надіюсь, обійдеться. Мені просто потрібна ця робота, Ніко. Заради мами я стерплю будь-яку наречену у світі.

Наступного ранку я прокинулася задовго до будильника. Я перебрала весь свій скромний гардероб, зупинившись на чистій чорній спідниці-міді та білій блузці, яку прасувала тричі, щоб не було жодної складки. Волосся вона зібрала в тугий, бездоганний хвіст, а на обличчя нанесла мінімум макіяжу, намагаючись виглядати максимально професійно і непомітно.