Епілог.

Кочу візочок із своїм шестимісячним сином доріжками саду. Поряд катається на роликах моя дев’ятирічна донька. В домі моя дружина готує нам вечерю. Я абсолютно щасливий. Страшно подумати, але два роки тому, через свою дурість, я міг все це втратити! Або просто загинути. В той день, коли я зрозумів, що Олена все знає, моє серце зупинилось. Найстрашніше було те, що вона не плакала, не сварилась, не виявляла жодних емоцій. Її очі дивились на мене байдуже. Мене, наче спалювали на повільному вогні. Я не знав, що мені робити, ладен був місяць з неба дістати, але розумів, що коханій він не потрібен. Я ходив наче по замінованому полі. А потім відчув, що вона почала відтавати. Це була найщасливіша мить! І я боявся зробити щось неправильно, знову відштовхнути Оленку від себе. А потім той жах! Мою кохану хотіли вбити і я зробив єдине, що міг! Але Бог вирішив по-своєму і тепер у нас є наш Сашко.

Дзенькає повідомлення на телефоні: «Вечеря готова!»

• Доню, - неголосно кличу, - Нас мама вже чекає!
• Ура! Піцца! – під’їжджає Маша.
• Тихіше, Сашко спить.
• Дивись, як він кулачок в лобик упер! – милується донька, - Такий смішний!
• Ага, - підтримую, - А щоки які?!
• Як у борсучка! – тихенько сміємось.

Повертаємось додому. На ґанку нас зустрічає Оленка. Допомагаю Маші сісти на лаві і перевзути ролики.

• Сашко ще спить?
• Так, - посміхаюсь.
• Б’є свої ж рекорди, - зауважує кохана.
• Значить вночі буде нас розважати.
• Це в нього добре виходить, - говорить Оленка, - З нашим сином не засумуєш.
• Навіть бабуся втомилась і погодилась поїхати в санаторій! – підтримує нас Маша.

Теща тепер живе з нами, або ми з нею. Справа в тому, що в будні ми залишаємось в квартирі на Кловському, а на вихідні їдемо сюди. А зараз Валентина Михайлівна поїхала в санаторій з подругою. Підозрюю, що донька права, адже наш син активний хлопчик і тещі з ним важкувато. Але вона сама відмовила нас від няні! Олена зараз працює здебільшого вдома і її мама запевнила, що впорається. Треба придумати як її вмовити найняти помічницю.

Тихенько завожу візочок в дім й розстібаю комбінезон на нашому сині.

• Хай ще поспить! – говорить Олена.
• Так, - погоджуюсь.
• Давайте мити руки і за стіл, - запрошує.

На вечерю домашня піцца. Смачно!

• Коли поїдемо по м’ясо? – нагадує дружина.
• Зранку.

Завтра ми влаштовуємо барбекю, щоб відсвяткувати півроку нашого сина. Приїдуть Ігор із своєю черговою новою дівчиною, Юрій з своєю вагітною дружиною (це був дивовижний службовий роман, який ми з цікавістю спостерігали!), Анатолій і Олексій. Ці двоє ніяк не влаштують своє особисте життя, хоч ми постійно над цим працюємо, з подачі моєї Оленки, звісно. І завтра, природньо, будуть нові претендентки. 

За останні два роки я повністю змінив коло спілкування і зовсім про це не шкодую! Ніхто з моїх колишніх «друзів» не те що не провідав мене в лікарні, вони навіть не зателефонували. Зате наполегливо запрошували мене на свої вечірки. Не цікаво! В нас своє життя і чуже нам не потрібне.    

• Тату, давай швидше, нам ще пап’є-маше робити! – підганяє мене донька.
• Не нагадуй! – зітхаю.
• Я не винна, - обурюється донька, - Це шкільна програма.
• Ця програма мене доконає, - сміюсь, - Може поміняємось? Я з Сашком, а ти з пап’є-маше? – пропоную дружині.
• О ні! – сміється вона, - Краще навпаки!
• Тату, не хитруй! – соромить мене донька, - Пішли!
• Та йду вже, - в’яло плетусь за Машою.

За кілька годин повертаюсь в спальню, де Олена на ліжку грає з нашим сином.

• Вже покупались? – лоскочу Сашка по животику.
• Так, - посміхається дружина, - Маша спить?
• О так! Після обговорення підступності чоловічого роду!
• В сенсі?
• Виявляється Микита з паралельного класу пообіцяв піти з нею в буфет по пиріжки, Маша прочекала його всю перерву, а він не прийшов!
• Несерйозний хлопчик, - зауважує дружина.
• Почекай, ти не все знаєш, - зупиняю її, - На наступній перерві виявилось, що він чекав її в іншому коридорі! – сміємось.
• А що Маша? – здогадується кохана.
• Звинуватила хлопця в тому, що він неуважно її слухав.
• Думки про те, що вона незрозуміло пояснила, наша донька не допускає?
• Звісно, ні, – нахиляюсь поцілувати її, - Я в душ і приєднаюсь до вас.
• Чекаємо!

Коли я виходжу з душу, Сашко вже дрімає. Тихенько лягаю поруч з ними і милуюсь як моя дружина годує нашого сина груддю.

• Дякую тобі! - шепочу.
• За що? – шепоче Оленка у відповідь.
• За наше життя!