Глава 15.

Після першої ночі в коридорі біля реанімації, чоловіка перевели в окрему одномісну палату, де був диванчик, на якому ночувала я. З Машою була мама. Після канікул вони переїхали в квартиру на Кловському узвозі. Звідти зручніше в школу і на гуртки. Охорону Сергій не знімав. Не знаю, чи наважимось ми колись на це після того, що пережили.

Анатолій і Олексій приходять до нас щодня та тримають в курсі подій. Ютака й кілька його колег терміново покинули Україну. Слідство триває. Швидше за все, що юридично вони покарання не понесуть, але в’їзд в нашу країну буде їм заборонений і такий скандал боляче вдарить по їх реноме. Що маємо, те маємо. На жаль.

Часто прибігає Ігор. Він приносить нам з Сергієм каву, бо з лікарняного автомата вона не придатна до вживання, і переповідає про перебіг справ в нашому офісі, приносить документи на підпис. Перші дні, чоловіки лише напружено зиркали один на одного, але поступово почати спілкуватись. Їх балачки дійшли до того, що влітку ми домовились разом поїхати в Карпати з наметами, щоб підкорити Говерлу. Якби мені хто сказав – ніколи б не повірила!

• Оленятко, ти дуже втомилась, поїдь сьогодні, будь ласка, додому, - вчергове просить Сергій.

Йому вже краще. Рана загоюється добре. Він вже ходить і може обслуговувати себе сам, на відміну від перших днів, коли був слабкий та безпорадний.

• Я поїду звідси тільки разом із тобою, - повторюю, бо я панічно боюсь залишити чоловіка хоч на годину.
• Сонечко, будь ласка, - не здається Сергій.
• Ні, - нахиляюсь і цілую його, а він притискає мене міцніше й починає цілувати глибше, легенько відштовхую його, - Тобі не можна напружуватись.
• А я і не буду, - не відпускає мене.
• Навіщо ти це зробив? – запитую тихо те, що хочу спитати вже десять днів.
• Бо хочу тебе, - не розуміє чоловік.
• Я не про це.
• А про що?
• Ти знаєш про що.
• Я кохаю тебе.
• Але навіщо було так? – не розумію.
• А як? – питанням на питання відповідає чоловік, - Ні на що інше вже не було часу, а дозволити тобі постраждати я не міг. В моїй голові лунала одна думка: «Врятувати!»
• Ти знаєш, що я пережила?
• Уявляю, але іншого виходу в мене не було, - говорить, -  Я кохаю тебе, - гладить моє волосся.
• Я тебе також кохаю, - обіймаю Сергія і плачу.
• Оленятко, що ти? Не плач, - гладить мої плечі.
• Мені було так страшно! – розповідаю, - Мені здалось, що ти помер і в ту мить моє серце зупинилось! Мої руки були в твоїй крові!
• Сонечко, не плач! Все минуло! Зараз все добре!
• Пообіцяй, що більше ніколи не покинеш мене!
• Обіцяю! Я завжди буду поруч! Я без тебе не живу, не дихаю, не радію! Ти моє все, тільки ти!

Наступного дня Сергію зняли шви, нас виписали і ми поїхали додому. Для відновлення рухливості руки ще доведеться працювати з реабілітологами. Але це вже буде вдома. Ми впораємось! Разом! Тепер це моє життя! Наше!