Глава 14.
А зранку ми очікувано проспали. Будильник не чула ані я, ані Сергій. Розбудила нас донька з розбігу застрибнувши до нас у ліжко. Упс!
- Ура! Сьогодні вихідний! – вмощується Маша між нами.
- Сонечко, нажаль – це не так, - говорить чоловік і намагається щось на себе вдягти під ковдрою, - І нам з мамою час на роботу, - перекидає дівчинку собі через плече та несе у ванну в її кімнаті, - Тому пішли вмиватись й чистити зубки!
Наша донька сміється, а я підхоплююсь, надіваю халат і йду в нашу ванну. Швидко збираємось та їдемо.
- Шкодуєш, - питає Сергій в машині, підносячи мої пальці до свої губ.
- Ні, - приймаю свою руку та цілую його.
- Які плани на день?
- Робота, - знизую плечами, - Обід з клієнтом в «Ренесансі».
- З яким клієнтом? – підозріло примружує очі чоловік.
- З Давидюком, - сміюсь, йому близько шістдесяти років.
- А чому з клієнтами зустрічаєшся ти? – не здається Сергій.
- А хто має?
- Ігор цей твій, - бурчить.
- Практика показує, що в мене це краще виходить, - пояснюю.
- Я в цьому і не сумніваюсь, - посміхається, - Просто ревную, - легенько цілує.
- Не варто, - заспокоюю, - До Давидюка так точно.
- А до кого варто? – напружується чоловік.
- Ну, не знаю, - роблю вигляд, що задумалась.
- Я перенесу свій офіс до тебе і ми будемо сидіти в одному кабінеті! – погрожує.
- Непогана ідея! – підігрую, - Тільки…
- Тільки що?
- Під час твого спілкування із секретарками мені куди діватись? – не можу не вколоти.
- Немає більше секретарок, - сумнішає чоловік.
- А куди ж ти їх подів? – цікава новина.
- Перевів в інші офіси.
- І як ти тепер без секретарки?
- В мене тепер секретар, - повідомляє.
- В сенсі? Хлопець?
- Так, - сміється, - До речі, як виявилось, це набагато ефективніше!
- Нічого собі!
Чоловік проводжає мене до мого офіса, палко цілує та їде працювати. У зв’язку із запізненням, перша половина дня триває в авральному режимі. Ледь встигаю вчасно приїхати на зустріч в «Ренесанс». Обід проходить в штатному режимі. Компанія здобула нового клієнта. А якщо рахувати фірму чоловіка, навіть двох. Беру своє пальто і виходжу з ресторану, а на ґанку мене несподівано штовхає Сергій, я падаю, а він навалюється зверху. Все відбувається дуже швидко. Я нічого не розумію.
- Сергію, що ти робиш? – кричу й намагаюсь його зіштовхнути з себе, як рукою потрапляю в якусь жижу.
Віднімаю руку і бачу кров.
Підбігають охоронці і працівники ресторану. Знімають з мене чоловіка та кладуть його на асфальт.
- Викличте швидку! – кричу і вмощую його голову на своїх колінах, - Терміново! – те, що в лівій руці в мене телефон не усвідомлюю, - Сергію! Сергію! Тільки не помирай!
Лунає сигнал швидкої. Лікарі відтісняють мене від чоловіка, оглядають його і вантажать у машину.
- Я з вами! – кричу.
- Приїхала поліція, Олено Олегівно, - звертається до мене охоронець, - Вам потрібно дати свідчення.
- Мені потрібно бути з чоловіком, - заперечую, - А якщо їм щось від мене знадобиться, приїдуть в лікарню, - застрибую в автівку швидкої та їду в лікарню.
З приймального чоловіка швидко забирають в операційну. Ніяких пояснень і прогнозів. Сиджу на лаві в коридорі біля опер-блоку. Біля мене присаджується Анатолій Руденко й віддає мою сумку.
- Можете пояснити? – безсило запитую.
- Ми знайшли залізні докази того, що працівники посольства торгували наркотиками. І вони були впевнені, що Ви чули їх розмову повністю. Сьогодні мали передати їх до поліції, як наш інформатор повідомив нам, що на вас планується замах. Один з працівників посольства завів роман з дівчиною з рецепції у Вас в офісі, щоб знати Ваш розклад, Олено Олегівно. Ми організували пастку, а Сергій поїхав попередити Вас, - розповідає.
- Не встиг і закрив мене собою, - роблю висновок.
- Кілера схопили, - додає безпековець, - Він вже дає покази.
- Це добре, - в мене починається істерика.
Анатолій намагається мене заспокоїти, подає воду і гладить мої плечі. Не знаю, скільки це триває. Заспокоююсь різко, коли бачу лікаря, який вийшов із операційної. Підбігаю до нього.
- Що?
- Все добре, - заспокоює мене чоловік, - Кулю витягли, життєвоважливі органи не задіті. Функції руки, думаю, вдасться відновити.
- Можна мені до нього?
- Ні, - відповідає лікар, - Зараз його переведуть в реанімацію, - бачить моє шоковане лице, - Це звичайна процедура, - пояснює, - Приходьте завтра, якщо все буде добре, то зранку переведемо його в палату і там зможете його побачити.
- Я нікуди не піду! Я залишусь тут! – повертаюсь на своє місце.
- Робіть як знаєте, - говорить лікар, - Але в цьому немає сенсу, - і йде.