Глава 14.

А зранку ми очікувано проспали. Будильник не чула ні я, ні Сергій. Розбудила нас донька з розбігу застрибнувши до нас у ліжко. Упс!

• Ура! Сьогодні вихідний! – вмощується Маша між нами.
• Сонечко, нажаль – це не так, - говорить чоловік і намагається щось на себе вдягти під ковдрою, - І нам з мамою час на роботу, - перекидає дівчинку собі через плече та несе у ванну в її кімнаті, - Тому пішли вмиватись й чистити зубки!

Наша донька сміється, а я підхоплююсь, надіваю халат і йду в нашу ванну.  Швидко збираємось та їдемо.

• Шкодуєш, - питає Сергій в машині, підносячи мої пальці до свої губ.
• Ні, - приймаю свою руку та цілую його.
• Які плани на день?
• Робота, - знизую плечами, - Обід з клієнтом у «Ренесансі».
• З яким клієнтом? – підозріло примружує очі чоловік.
• З Давидюком, - сміюсь, йому близько шістдесяти років.
• А чому з клієнтами зустрічаєшся ти? – не здається Сергій.
• А хто має?
• Ігор цей твій, - бурчить.
• Практика показує, що в мене це краще виходить, - пояснюю.
• Я в цьому і не сумніваюсь, - посміхається, - Просто ревную, - легенько цілує.
• Не варто, - заспокоюю, - До Давидюка так точно.
• А до кого варто? – напружується чоловік.
• Ну, не знаю, - роблю вигляд, що задумалась.
• Я перенесу свій офіс до тебе і ми будемо сидіти в одному кабінеті! – погрожує.
• Непогана ідея! – підігрую, - Тільки…
• Тільки що?
• Під час твого спілкування із секретарками мені куди діватись? – не можу не вколоти.
• Немає більше секретарок, - сумніє чоловік.
• А куди ж ти їх дівав? – цікава новина.
• Перевів в інші офіси.
• І як ти тепер без секретарки?
• В мене тепер секретар, - повідомляє.
• В сенсі? Хлопець?
• Так, - сміється, - До речі, як виявилось, це набагато ефективніше!
• Нічого собі!

Чоловік проводжає мене до мого офіса, палко цілує та їде працювати. У зв’язку із запізненням, перша половина дня триває в авральному режимі. Ледь встигаю вчасно приїхати на зустріч в «Ренесанс». Обід проходить в штатному режимі. Компанія здобула нового клієнта. А якщо рахувати фірму чоловіка, навіть двох. Беру своє пальто і виходжу з ресторану, а на ґанку мене несподівано штовхає Сергій, я падаю, а він навалюється зверху. Все відбувається дуже швидко. Я нічого не розумію.

• Сергію, що ти робиш? – кричу й намагаюсь його зіштовхнути з себе, як рукою потрапляю в якусь жижу.

Віднімаю руку і бачу кров.

• Сергію! Сергію!

Підбігають охоронці і працівники ресторану. Знімають з мене чоловіка та кладуть його на асфальт.

• Викличте швидку! – кричу і вмощую його голову на своїх колінах, - Терміново! – те, що в лівій руці в мене телефон не усвідомлюю, - Сергію! Сергію! Тільки не помирай!

Лунає сигнал швидкої. Лікарі відтісняють мене від чоловіка, оглядають його і вантажать у машину.

• Я з вами! – кричу.
• Приїхала поліція, Олено Олегівно, - звертається до мене охоронець, - Вам потрібно дати покази.
• Мені потрібно бути з чоловіком, - заперечую, - А якщо їм щось потрібно, приїдуть в лікарню, - застрибую в автівку швидкої та їду в лікарню.

З приймального чоловіка швидко забирають в операційну. Ніяких пояснень і прогнозів. Сиджу на лаві в коридорі біля опер-блоку. Біля мене присаджується Анатолій  Руденко й віддає мою сумку.

• Можете пояснити? – безсило запитую.
• Ми знайшли залізні докази того, що працівники посольства торгували наркотиками. І вони були впевнені, що Ви чули їх розмову повністю. Сьогодні мали передати їх до поліції, як наш інформатор повідомив нам, що на вас планується замах. Один з працівників посольства завів роман з дівчиною з рецепції у Вас в офісі, щоб знати Ваш розклад, Олено Олегівно. Ми організували пастку, а Сергій поїхав попередити Вас, - розповідає.
• Не встиг і закрив мене собою, - роблю висновок.
• Кілера схопили, - додає безпековець, - Він вже дає покази.
• Це добре, - в мене починається істерика.

Анатолій намагається мене заспокоїти, подає воду і гладить мої плечі. Не знаю, скільки це триває. Заспокоююсь різко, коли бачу лікаря, який вийшов із операційної. Підбігаю до нього.

• Що?
• Все добре, - заспокоює мене чоловік, - Кулю витягли, життєвоважливі органи не задіті. Функції руки, думаю, вдасться відновити.
• Можна мені до нього?
• Ні, - відповідає лікар, - Зараз його переведуть в реанімацію, - бачить моє шоковане лице, - Це звичайна процедура, - пояснює, - Приходьте завтра, якщо все буде добре, то зранку переведемо його в палату і там зможете його побачити.
• Я нікуди не піду! Я залишусь тут! – повертаюсь на своє місце.
• Робіть як знаєте, - говорить лікар, - Але в цьому немає сенсу, - і йде.