Глава 12.

В понеділок в офісі відразу проходжу в кабінет й сідаю працювати. Минулий тиждень просто випав з життя, але справи не чекають. За якийсь час лунає стук в двері та заходить Ігор з двома чашками кави.

• Привіт! – посміхається мені, - Перервешся?
• Авжеж! – посміхаюсь у відповідь.
• Американо без цукру й молока, - ставить хлопець чашку переді мною.
• Дякую!
• Як ти?
• Більш-менш! – відповідаю.
• Намагаєшся про це не думати?
• Так! – погоджуюсь.
• Що розслідування?
• Сергієві хлопці копають, - знизую плечами.
• Зрозуміло, посольство іншої країни, - повторює слова мого чоловіка друг, - Докази мають бути залізобетонні, а на поліцію надії мало!
• Все так, - підтверджую, - Що в офісі?
• Всі за тебе переживають та шкодують Люду, - розповідає Ігор, - Як тепер її син без мами?
• Сирота, - хитаю головою, - Хоч він і так з нею не жив, але вони бачились в школі, вчителі жаліли її, чи хлопчика, Бог їх знає, і дозволяли Люді приходити. І на всі його турніри з боротьби вона ходила. А тепер…
• Шкода, - мовчимо.
• Дзвонила мама Люди, - порушую я тишу, - Так як тіла немає і ховати нема чого, вона домовилась в поліції, що їй віддадуть попел і ми його поховаємо в могилі її батька. І тоді ж будуть поминки. Вона перетелефонує, коли буде конкретика. Скажи всім, - прошу.
• Звісно, - погоджується.
• А що клієнти? – продовжую я.
• Ти знаєш, - жвавішає друг, - Правду кажуть, погана реклама – також реклама, замовлень, тьху-тьху-тьху!
• І це добре! Тож до роботи!
• Зрозумів, не дурень, - кепкує друг, забирає пусті чашки і виходить.

В обід приїжджає Юрій Кривенко.

• Привіт! – заходить в кабінет після стуку, - Вибач, що без попередження.
• Проходь, - запрошую, - Рада тебе бачити!
• Прийми мої співчуття, - обіймає мене.
• Дякую! І ти також, - чоловік запитально дивиться на мене, - Я знаю, що вона тобі подобалась.
• Так, - погоджується, - Я хотів запропонувати Люді бути разом після завершення справи.
• Ти їй також подобався, - потискаю його руку.
• Так, я відчував, - застигає тиша.
• Може чаю чи кави? – порушую її.
• Ні, дякую, - відмовляється, - Я ненадовго. Я сьогодні відправив документи на розлучення в офіс твоєму чоловіку.
• Блін! – б’ю себе по лобі, - Я зовсім забула!
• Щось змінилось?
• Ні, я не знаю, - плутано відповідаю, - Розумієш, зараз така ситуація, що я ні в чому не впевнена.
• Це не може бути він? - обережно запитує адвокат.
• Ні! – вигукую, - Я це точно знаю!
• Тобі видніше, але якщо хочеш знати мою думку, то потрібно спробувати все виправити, поки у вас є така можливість, - та продовжує, - В будь-якому випадку, документи відправлені. Чекаємо реакції, а ти вирішуй.
• Добре! Дякую!
• Тримайся! – і йде.