Глава 11.

На вихідних вирішили залишитись в домі. Смажили шашлики, парились в сауні, дивились фільми, катались на роликах по доріжках саду. Все було як в перші роки нашого спільного життя, лише вночі чоловік легко цілував мене в губи і йшов спати в іншу кімнату.

• Доню, - звернулась до мене мама, в неділю ввечері, коли ми складали посуд в посудомийну, - Може вам не поспішати з розлученням? Може все ще налагодиться?
• Не знаю, мамо.
• Як він з Машунєю грається, як дівчинка радіє, - продовжувала літня жінка.
• Він зможе з нею гратися і потім, - не можу вимовити це страшне слово. Коли воно стало для мене страшним?
• Це вже буде не те, - заперечує мама, - А як він дивиться на тебе?
• Як завжди.
• Не кажи, він тебе кохає, так не можна зіграти, - не здається вона.
• Мамо, може це все і так, але це не тому, що він цього хоче, - висловлюю свої сумніви.
• А чому ж?
• Тому що його змусили обставини!
• Не кажи дурниць! – сердиться мама, - Він міг просто залишити вас тут під наглядом охорони та займатись своїми справами. А він? – сплескує вона руками, - Він тут, труситься над вами. Доню, будь-хто може помилитись. І ти також. Подумай над цим, - обіймає мене, - Добраніч!

Довго стою на кухні. Пізно, але спати не хочу. Ноги самі мене несуть у вітальню. Дістаю з шафи альбоми з нашими фото. Давно я їх не дивилась. Наше перше побачення – ми випадково зустріли мого однокласника і він нас сфотографував. Перед весіллям я знайшла того хлопця й взяла у нього це фото. Наш перший вечір. Як давно це було! Ми тоді нічого не пили, але очі як п’яні у обох.

• Наші фотки, - не чула як ввійшов чоловік.

Відсовуюсь, даючи йому місце на дивані поруч зі мною.

• Це ж наше перше побачення! – згадує.
• Так, - погоджуюсь.
• Я тоді так нервував, - сміється. – Я запинався і в мене руки трусились.
• Я такого не пам’ятаю! Це я слова вимовити не могла!
• Тобі і не треба було, я закохався в тебе з першого погляду по самі вуха! – сміємось.
• А це пам’ятаєш? – показую нашу фотографію під час подорожі на повітряній кулі.
• В той вечір я освідчився тобі, - відповідає чоловік, - Як мене тоді трусило!
• А тоді вже чому? – не розумію.
• Не злетить куля, не підійде обручка, ти відмовиш! – пояснює, - Я всю ніч не спав!
• А я вже не вірила, що це колись станеться, - сміюсь, - Чекала-чекала.
• І дочекалась, - перегортає сторінку, - Наше весілля, - гладить рукою моє зображення, - Ти така красива.
• Тільки на весіллі? – театрально обурююсь.
• Ти ж знаєш, що завжди, - цілує в щоку.
• Ти також, - шепочу і пригортаюсь до нього.

Ми ще довго дивились фото, згадували, сміялись. В якийсь момент я заснула, а прокинулась зранку на дивані в міцних обіймах чоловіка. І це було найкраще місце на землі.