Глава 10.

Зранку їдемо в офіс моєї компанії. Біля бізнес-центру нас зустрів чоловік, якого Сергій представив як Анатолія Руденка, керівника своєї служби безпеки. Почувши про мій прихід, в коридор висипали всі працівники. Вони підходили до мене, обіймали і плакали. На столі Люди лежали квіти та горіла лампадка.

• Вітаю, - голосно говорить мій чоловік, - Я Сергій Коваленко, чоловік Олени Олегівни. Де ми можемо поговорити?
• Проходьте в конференц-залу, - запрошує Ігор.

Колеги розсідаються навколо столу, а кому не вистачає місця, приносять стільці з інших кабінетів і сідають вздовж стін.

• Думаю, що всі вже в курсі, щодо вчорашніх подій, - починає Сергій, - Щоб знайти і покарати винних, нам потрібна ваша допомога. Передаю слово керівнику моєї служби безпеки Анатолію Руденку.
• Вітаю, - перехоплює ініціативу Анатолій, - Вчора стався замах на вашу керівницю Олену Коваленко. В результаті випадковості загинула ваша колега Людмила Осипенко. Так як автомобіль був повністю справний, а експертиза виявила, що на дні був встановлений вибуховий пристрій, розглядаємо єдину версію: замах на вбивство Олени Олегівни. Єдине питання: хто? – безпековець обводить поглядом моїх працівників, - Найбільш вірогідно, що це пов’язано із бізнесом. Нам потрібно з’ясувати, кому ви перейшли дорогу? Клієнти, конкуренти, компаньйони. Важлива будь-яка деталь. Навіть така, яка вам здається незначною.

Бухгалтерка Оля підхоплюється, підходить до комп’ютера, що стоїть в кутку, натискає кілька клавіш і забирає аркуш із принтера.

• Це перелік всіх контрагентів за останні півроку, - передає його Анатолію.
• Дякую!
• Щодо конкурентів, - розмірковую в голос, - Мало вірогідно. В нашому секторі крутяться невеликі гроші і ми займаємо всього 5% ринку.
• Про компаньйонів, - продовжує Ігор, - Нас двоє: я і Олена. Олена – гроші і вільне володіння кількома іноземними мовами. Я – програмування і софт. Наш бізнес без одного з нас неможливий.
• Дивно поводили себе японці, - подає голос Назар, айтішнік, який налагоджував їм ПО.
• Які японці? – не розуміє Анатолій.
• Кілька тижнів тому, ми продали устаткування і програмне забезпечення посольству Японії, - пояснюю, - Я вела угоду, а Назар, - представляю хлопця, - Займався налагодженням.
• В чому дивність? – безпековець повертається до хлопця.
• Весь час шугались і шифрувались, кілька разів перевіряли, чи не розумію я японську.
• А ти розумієш? – цікавиться Анатолій.
• Ні, - розводить руками Назар.
• Олена вільно володіє, - додає Ігор, а Сергій здивовано дивиться на мене.

В університеті я вчила, англійську і німецьку, для себе італійську, а японську вивчила за останні роки. Чоловік був не в курсі.

• Що ти чула? – повертаються до мене чоловіки, - Пригадуй!
• Нічого особливого, - розгубилась я, - Звичайні розмови. Нічого кримінального.
• Це тобі так здається, - говорить Сергій, - Щось мало бути. Той Ютака так дивився на тебе, наче в чомусь підозрював.
• Мені здавалось, що він роздягає мене очима, - висловлюю свою думку.
• Не без того, - хором бубонять Назар і Сергій.
• Докладно, про що вони говорили? – втручається Анатолій.
• Спочатку вони не знали, що я знаю японську, - пригадую, - І вони говорили про якусь доставку, щось мало приїхати морем в Чорноморськ, здається, вирішували хто буде зустрічати. А потім, коли зрозуміли, що я знаю мову, різко змінили тему. Почали жартувати.
• Що мали доставити?
• Не знаю, - намагаюсь пригадати, - Вони говорили «вантаж».
• Це щось велике? – допитується безпековець, - Вони говорили про транспорт? Машини? Залізниця? Склади?
• Ні. Просто «зустріти вантаж».
• Точно? – уточнює Анатолій.
• Так!
• Думаєш, це щось незаконне? – запитує чоловік свого підлеглого.
• Майже впевнений! – і киває головою, наче відповідає на невисловлене питання, - Я тоді в офіс. Будемо копати, - Сергій махає рукою і безпековець повертається до моїх працівників, - Я залишу свої контакти тут на столі, - кладе стопку візитівок, - Якщо хтось щось згадає, одразу телефонуйте. В будь-який час. До побачення! – й швидко йде.

Завершуємо імпровізовані збори. Працівники розходяться по робочих місцях. Сергій проводжає мене до кабінету, цілує і також їде працювати.