Глава 3.

Телефоную мамі і говорю, що ми з Машею ночуємо сьогодні в неї. Вона нічого не розуміє, але питань не ставить. Якби не вона, не відомо, де б я була зараз. П’ять років тому я взяла кредит в банку на ім’я моєї матері. Так, нам дали його без застави, бо забезпеченням було ім’я мого чоловіка. Тоді ж, я випадково познайомилась з іт-генієм Ігорем Панасенком. З ним і його товаришами ми розробили програмне забезпечення і устаткування для синхронного перекладу. Наш старт-ап пішов. За три роки мені вдалось повернути кредит і поміняти мамину двушку на Троєщині на чотирикімнатну на Кловському узвозі, а наш офіс з метро Лівобережна переїхав в «Парус».

• Мамо, Сергій про все дізнався, - починаю я розмову на її кухні під час приготування вечері.

Маша робить уроки в своїй кімнаті, тож ми можемо поговорити.

• Коли ти мені зателефонувала вдень, я так і зрозуміла, - сумно говорить мама, - І як він сприйняв?
• Як я і очікувала: відмовляється вірити.
• Ти попередила адвоката? – турбується.
• Так, відразу, - витираю руки об рушник і обіймаю маму, - Не переживай, все буде добре!
• Я знаю! – обіймає мене у відповідь.

Лунає вхідний дзвінок. Тривожно переглядаємось.

• Я відкрию, - йду до дверей, а слідом вибігає донька з своєї кімнати.

За дверима очікувано стоїть Сергій.

• Тату! – Маша біжить йому на зустріч.
• Привіт, люба! – підхоплює дівчинку, - Я вас ледве знайшов!
• Добрий вечір, Сергію! – говорю.
• Доброго вечора, кохана! – легко цілує мене в губи, - Доброго вечора, Валентино Михайлівно!
• Доброго вечора, Сергію! – відповідає мама.
• Ви не говорили, що переїхали.
• Ти забув, тату! – сміється Маша, - Бабуся жила у нас три місяці літом, поки тут був ремонт!
• Я думав це в тій квартирі був ремонт! – виправдовується.
• Який ти не уважний! – смішно дивується донька.
• Приєднаєшся до нас за вечерею? – гостинно запрошує мама.
• Авжеж! – швидко погоджується чоловік, - Хіба я можу відмовитись від Ваших смаколиків?!
• Сьогодні все просто: печені овочі з м’ясом і пиріжки з вишнями, - нітиться літня жінка.
• Вже слинки потекли! – лестить Сергій.
• Тоді мийте руки і до столу.

Допомагаю мамі подавати страви. Донька розповідає чоловіку про своє шкільне життя й гуртки.

• Це зараз така складна програма в першому класі? – запитує чоловік.
• Тату, я вже в другому класі! – обурюється Маша.
• Як швидко минув час! – театрально дивується.
• Мамо, можна я візьму пиріжок і компот до себе в кімнату? Мені потрібно ще дочитати навколишній світ.
• Сонечко, давай ти спокійно доїси? А потім почитаєш? – пропоную.
• Добре, - незадоволена Маша, але спокійно доїдає і йде до себе.
• Мамо, я помию посуд, а ти йди вже відпочивати? – мені треба виставити чоловіка і свідки при цій розмові не потрібні.
• Добре, доню! Дякую! – повертається до Сергія, - Рада була тебе бачити.

Збираю тарілки й складаю їх в посудомийну машину. Залишки їжі перекладаю в судки і ставлю в холодильник.

• Чому ви тут? – нарешті починає розмову Сергій.
• Я йду від тебе.
• Я тебе не відпускаю, - підходить і бере мене за плечі.
• Не тобі це вирішувати, - повертаюсь до нього обличчям і дивлюсь прямо в очі.

Сергій відпускає мене та відходить.

• Я дивився рух коштів по нашому рахунку.

Знизую плечами.

• Там витрати тільки на Машу. Школа, одяг, гуртки.

Мовчу.

• Чому ти не витрачала нічого на себе?
• Останні п’ять років я не вважала себе твоєю дружиною, тому не могла витрачати твої гроші, - спокійно пояснюю.
• Це наші гроші! – заперечує, - Для кого, по-твоєму, це все?
• Для тебе.
• Ні! Це для вас! Для тебе і Маші!
• Сергію, нам не потрібні гроші, - втомлено говорю, - Нам потрібний був ти!
• Я у вас був і є!
• Де? – тихо запитую, - Ти не пам’ятаєш в якому класі твоя донька! Ти не помічав, що я працюю! Де в нашому житті ти?
• Я працюю, щоб у вас все було! – виправдовується.
• Ти працюєш, щоб гарно виглядати на фоні своїх друзів, ти міняєш автівки й коханок, щоб не відставати від них ні в чому, - перелічую, - В вашому колі обов’язково мати дружину і дитину – і ти їх завів! Але у вас не модно бути вірним, приділяти увагу близьким, у вас не актуально мати близьких! От і все.
• Оленко, ти не права! – знову підходить до мене і обіймає, - Я люблю тебе і Машу! Ви найдорожче, що в мене є! Але я бачу, що ти під моїм носом весь цей час готувалась до розлучення! Як ти могла так жити? Посміхатись в очі та тримати камінь за пазухою?
• Гарний вчитель був! – Сергій запитально дивиться на мене, не розуміючи, - І так, я готувалась! Не хотіла, щоб ти відняв у мене Машу, коли одна з твоїх коханок завагітніє, як зробив Осипенко з Людмилою.
• Що? – шоковано дивиться на мене чоловік, - Ти вважаєш мене таким покидьком?
• А що дає мені підстави думати інакше, Сергію? – відсовую від себе чоловіка і йду до передпокою, - Їдь додому. До Маші можеш приходити в будь-який час.
• Я вкладу Машу, а потім поїду, - відповідає після тривалої паузи.