Глава 2.

• Олено, до тебе Сергій, - дивним голосом говорить Люда по комунікатору.
• Який Сергій? – не розумію.
• Твій чоловік.

Що? Так, заспокоїтись. Рано чи пізно він мав дізнатись!

• Запрошуй, - рішуче говорю подрузі, встаю з-за столу  і проходжу до вікна.
• Олено, може поясниш, що відбувається? – у чоловіка просто пара з вух, - Зустрічаю Лавренюка і той мені розповідає які диво-перекладачі продає моя розумниця-дружина! Ти уявляєш як я виглядав? – підходить до мене майже впритул, - Що це за бізнес-таємниці?
• Сергію, який сюрприз! Каву будеш? – намагаюсь перевести розмову в нормальну тональність.
• Я поставив питання!
• Ніяких таємниць, Сергію, - відхожу від чоловіка і сідаю за свій стіл, - Я показувала тобі бізнес-план.
• Тільки я цього не пам’ятаю! – в’їдливо відповідає.
• П’ять років тому, ти приїхав з відрядження, з Еміратів, здається, - терпляче нагадую, - Синя папка. Ти сказав, що мені не по розуму такий бізнес і якщо я вже так хочу, ти можеш придбати мені салон краси.
• Я був впевнений, що це жарт!
• Це був не жарт.
• І ти таємно взяла гроші з рахунку і відкрила оце все? Без мого відома? Фактично вкрала?
•  Я не брала в тебе грошей, - не реаґую на звинувачення, - Я взяла кредит в банку, який вже повернула, до речі. Перевір, перш ніж озвучувати такі речі.
• Я перевірю! Ти виставила мене дурнем! За що, Олено?

Тримай себе в руках, Олено! Знову встаю з-за столу і йду до шафи. Відкриваю праві дверцята, не дивлячись дістаю перший-ліпший конверт і кладу його на стіл перед Сергієм.

• Це що? – не розуміє.
• Подивись, - байдуже говорю.

Чоловік відкриває конверт і з нього сиплються фото. Його фото з коханкою.

• Що це? Ти стежила за мною? Це фотошоп! – у флегматика-Сергія істерика.
• Ці конверти, - киваю на стопку в шафі, - Щомісяця приносить кур’єр поні-експрес. Відправник не вказаний.
• Олено, це не правда! Це фотошоп! – повторює чоловік.
• Мені байдуже, Сергію, - спокійно відповідаю і дістаю документи, які того тижня підготував Юрій Кривенко й подаю їх чоловіку.
• Що це? – Сергій швидко читає текст і блідне, - Ні! Я ніколи на це погоджусь!
• Ми вже давно чужі люди, залишилось тільки владнати формальності.
• Ні, це не так! – чоловік швидко встає зі свого стільця і висмикує мене з мого, - Я кохаю тебе! – притискає мене до себе і цілує.

Не відповідаю і не пручаюсь. Веду себе, як звичайно останні п’ять років. На диво, Сергій розуміє, що щось не так і припиняє поцілунок, але не відпускає мене. Гладить моє лице.

• Олено, я кохаю тебе і нікуди не відпущу! – тихо говорить, - Це просто чорна смуга! Я все владнаю!
• Я не люблю тебе більше, Сергію, - так само тихо відповідаю, - І не вірю тобі. Підпиши, будь ласка, документи. Не руйнуй те, що ще залишилось.

Якийсь час чоловік ще тримає мене в обіймах і дивиться в очі, але, мабуть, не знайшовши там того, що шукав, відпускає.

• Я візьму ці конверти? – запитує.
• Так, можеш взяти кілька, не всі. Вони мені можуть ще знадобитись.
• Вони всі не розкриті, - дивується Сергій.
• А навіщо? Мені не цікаво.
• Пробач! – тихо кидає чоловік і йде.
• Що? – в кабінет вбігає Люда, - Ти як?
• Він все знає, - відповідаю, - Я віддала йому документи на розлучення.
• Все буде добре, - обіймає мене подруга.
• Все буде добре, - повторюю як мантру.