24. Єгор

           Він так очікував побачити її, все розмірковував в голові, як обійматиме і проситиме вибачення, що так довго не об'являвся, як спитає чому вона не давала про себе звісточки. Але всі слова кудись розбіглися мов блохи від пінцета. Один погляд на неї та не стало повітря в легенях.

– Яринка… – все що вилетіло на видиху.

– Я… Ми знайомі? – боляче вдарило в самісіньке серце.

– Доню, татові не сподобається, що ти тут теревениш із хлопцем. – її матір затягла до під'їзду.

         Єгор так і лишив вкляклим на місці, відійшов, коли вже помітив батька дівчини. Середнього зросту в скромній одежині й з невеликою борідкою. Він мав точно такі самі великі карі очі. Той пройшов повз, абсолютно не зацікавлено.

       Ноги понесли кудись в невідомому напрямку. Тіло калатало, хотілось просто кричати від безсилля. Вона не пам'ятає його. Але він помітив шрам на лобі, здається досить свіжий. І те як вона обернулася до нього, це не могло нічого не значити. Не пам'ятає, але ж це не означає, що не відчуває.

       Дійшов до якогось гостьового дому, оплатив місце на ніч, у простенькій кімнаті з двоспальним ліжком, шафою та без телевізора. Що робити далі, Єгор і уявити не міг, одна за іншою, думки спростовувались іншими аргументами. Десь посеред глибокої ночі заснув.

         Вранці з ясною головою, вирішив, треба говорити з нею особисто, коли батьків не буде поруч. Адже по реакції жінки все зрозуміло, вона не дасть їм нормально поговорити.

             Єдине що він знав про те, де Яринка може перебувати, це коледж, в якому вона навчається. Саме туди він і пішов з самого ранку, по дорозі змолотивши бабусиних пиріжків.

             До коледжу вирішив не підходити в притул, раптом що. І не помилився, Яринка йшла не сама, аз мамою. Та тримала за ручку, вела, мов лоша, що вперше виходить у світ. Вона почекала, доки донька зайде у дерев'яні двері, трохи постояла, а тоді роззирнулась. Єгор хоч і стояв поодаль та все ж схилив голову над телефоном.

              За кілька хвилин, він поглянув туди, де стояла жінка, нікого вже не було. Вирішив діяти, раптом матір вирішить прийти й забирати з навчання. Пішов мандрувати коридорами, питаючи спершу де знайти «землевпорядників», це вирішив швидко. А от далі ніби чорт за носа водив, ніхто не знав ніяку Яринку зі світлою косою до самих стегон. Одну привели так в тої каре, ще й попелясте. Коли раптом в кінці коридору помітив її, ту саму Яринку.

– Яринко, не лякайся. – першим ділом вирішив, що треба якось встановити контакт, як саме, не важливо, головне щоб не втікла.

– А я не боюсь, бачила вже тебе. – вона якось дивно усміхнулася.

– Ти пам'ятаєш мене? – Єгор сяяв усмішкою, ніби з реклами ментолової жуйки.

– Ні, бачила у вісні. – вона продовжувала таємничо усміхатись і зовсім не виглядала наляканою поруч з незнайомцем, якого бачила лише у вісні.

– Ми можемо поговорити? Наодинці.

– В мене зараз пара, але навряд хто помітить мою відсутність. – Яринка легко торкнулася плеча, що тілом пішов струм. – Пішли прогуляємось.

        Вони йшли головною вулицею, абсолютно спокійного та домашнього містечка. Вона складалася з приватних будинків, подекуди з магазинчиків і от в решті невеличка кав'ярня, куди дівчина його й повела.

– Мені, будь ласка, карамельне капучино та брауні. – дівчина змусила усміхнутись Єгора, це він познайомив її з таким поєднанням, адже сам був невимовним ласуном.

– Мені те саме і я заплачу. – хлопець дістав гаманець та розрахувався за замовлення, зроблене за стійкою.

            В кав'ярні було лише два столики, проте обидва вільні, ніби чекали на потаємну розмову. Яринка з цікавістю розглядала Єгора, а він від того шарів, що хлоп'я й сам не відводив очей. Він згадував їхні цілунки та стало цікаво, а як це, цілувати саме її губи. Мимоволі закусив губу.