18. Єгор

        Кожного ранку він виглядав з вікна, як вона йде на роботу. Кожен вечір слухав як замикається замок вхідних дверей. Вони більше не говорили, віталися коли бачились на тому й все.

        Одного дня він повернувся додому раніше, а вони з бабусею чаювали на кухні. Але як тільки Яринка почула, що він повернувся, хутко зазбиралася додому.

          Єгор сердився, тільки не міг зрозуміти на кого. На себе, що дозволив піти, що не намагається повернути. Чи на неї, що пішла і здається зовсім не планує повертатися. Вона здається вже зовсім адаптувалася. Інколи навіть пробігає думка, ніби то все був сон. Ніякої Яринки немає, є Вероніка, яка вирішила повернути на шлях істинний.

           Але про реальність нагадує бабуся, яка ледь не щодня говорить йому сходити до Яринки чи запросити її кудись.

— Я певно безтолкова у вихованні чоловіків. — бідкалася Галина Миколаївна, ліплячи чергову порцію вареників.

– Бабусю, ну припини вже. – хлопець втомився відбиватись від бабусиних зауважень. – Ну що ти від мене хочеш? Це ж вона схотіла жити сама.

– Ну то що? Це означає що треба геть забити на дівчину та удавати ніби вона тепер не існує?

– Я не збираюсь за нею бігати, з мене досить. – хлопець хотів було скласти руки, але вчасно згадав, що вони у нього в тісті.

– В тобі говорить образа до Вероніки, а Яринка тут до чого?  – бабуся стояла на своєму.

        Не витримавши, хлопець обтрусив руки об червоного рушника, що лежав на столі й пішов геть з квартири. Блукаючи галасним Києвом, Єгор помітив пожовтілі каштани, які вже поступово відкривали свої колючки, показуючи гладенькі коричневі пузики, жінку що вела за руку малюка років семи. Той світився від щастя і все потягував жовтий ремінець свого нового портфеля, щебечучи щось про мамі.

               Зовсім скоро перше вересня, а він і не помітив як промайнуло літо. Скоро доведеться повертатись на навчання, а тоді тренування, які змістяться на вечір.

          Якось непомітно для себе, він дійшов до того кафе, де працює Яринка. Дерев'яні стовпи завішані легкою тканиною, що захилали найближчі столики від сонця. Звідти смачно пахло піцою і чимось солодким. Трохи потоптався, вже думав зайти, коли помітив її на терасі.

              Біла футболка з маленьким бейджиком на грудях, та сині джинси. Він ніколи не бачив, щоб Яринка носила джинси чи якісь інші штани, виключно сукні. Окрім того, він помітив макіяж на обличчі, а волосся було зібране у хвостик, замість коси.

              Такі зміни трохи збентежили його, але інше повністю вибило землю під ногами. Він побачив, як Яринка передає клаптик паперу якомусь чоловікові за столиком і привітно усміхається. Певно треба було піти, але він не встиг.

– Єгор! – дівчина помітила неочікуваного відвідувача. – Ти зайшов поїсти?

– Ні, просто йшов повз, вирішив привітатись.

– А я вже думала ти проміняв бабусині страви на кафе. – вона злегка усміхнулася, а серце хлопця зробило кульбіт.

– Мені час йти. – замість «твої страви мені подобаються дужче», яке закрутилося на язиці.

             Він збіг зі сходинки, ледь не підвернувши ногу на ній та поспішив у напрямку дому. В спину прилетіло «бувай», яке дівчина майже прокричала, адже він буквально за секунду подолав значну відстань, широкими кроками.

            Вдома, сидячи за столом, подумав над своєю дурнуватою поведінкою. А тоді згадав про маленький клаптик паперу, який точно не був, а ні чеком, а ні тим паче грошима. Єдине про що це могло бути, номер телефону. Чи це йому здається, має ж бути інше пояснення, менш болюче.

            Зрештою, він вирішив припинити тягнути кота за хвіст, а по настійних рекомендаціях бабусі, врешті запросити Яринку на побачення. Гірше вже точно не буде.

               Хіба ж міг він знати, що гірше завжди є куди. По інерції виглядав з вікна, коли вона повернеться додому. Хотів дати час привести себе до ладу, після робочого дня. А у вікні побачив того самого чоловіка, якому дівчина передавала записку, з букетом троянд в руках. Яринка стояла поруч. Йому не було чути про що вони говорили, та й не хотілося.

Він собі не ворог, щоб переживати це все знову.