17. Яринка

           Вона виношувала цей план задовго до розмови. Десь з тої миті, коли зрозуміла, що вороття додому немає.

 

       Вона мусить спробувати жити сама. Піклуватися про себе, забезпечувати усім необхідним. Врешті вирішувати за себе сама. І для цього їй потрібно було дві речі: житло і робота. Якщо з першим питань не виникало, хоча й в цьому їй доведеться пересилити себе, отже буде першим кроком до дорослого життя. То роботу довелося пошукати.

      Але хто шукає, той завжди знайде. І ця впевненість плюс трішечки наполегливості допомогли вже за кілька днів вийти на стажування. В кафе, недалеко від дому, розшукували офіціантку. Спершу Яринка не хотіла йти на таку роботу, чомусь одразу уявлялися масні руки відвідувачі, що ляскають її по сідницях. Певно передивилася фільмів, які раніше не віталися в їхньому домі. Заклад виявився сімейним, в якому часто лунав дитячій сміх, а самотніх клієнтів-чоловіків можна було перерахувати на пальцях руки.

    Пройшовши співбесіду, адміністратор Аліна погодила стажування на неповний день, що було доречним для Яринки, яка все боялася розповісти про свої плани новоспеченій «родині».

          Тому для Галини Миколаївни, дівчина ходила на прогулянку. Кожен раз, замикаючи після себе двері, вона пошепки дякувала, що та не ставить зайвих запитань.

        Робота подобалась дівчині, навколо було багато малечі, смачна їжа і переважно приємні клієнти. А ще, вона встигла подружитись із дівчатами. В одній зміні працювала Наталя, самотня мама. Її чоловік загинув на війні, тому вона сама виховувала сина Трохима.

             В іншій зміні працювала Світлана. Сама вона з маленького містечка в Черкаській області, а до Києва приїхала на навчання. Оскільки життя в місті дороге, влаштувалася офіціанткою, але скоро почнеться навчання і їй доведеться переходити на пів дня. Саме тому в кафе шукали ще одну дівчину.

            Відпрацювавши тиждень, Аліна повідомила, що дівчина може виходити у повну зміну на наступному тижні. Це була хороша і водночас тривожна новина. Доведеться все розповісти Єгору. Та й вже час  перебиратись до другої частини плану — переїзд у квартиру Вероніки.

            Ввечері, Галина Миколаївна пішла в гості до сусідки. Яринка нервово чекала на хлопця, перебираючи пасма волосся. Вона вже звикла до їх структури, що відрізнялося від її власного. Спіймала себе на думці, що більше ніколи не заплітатиме свої густі коси.

            Коли вона відчула його присутність, серце впало десь на підлогу й покотилося під ліжко. Ох, як би їй теж хотілося б сховатись і уникнути цієї розмови, особливо після подарованого ним букету.

       Вона хотіла спершу розібратися в собі, щоб повністю зрозуміти, що відчуває до нього. Можливо в Єгорі вона знайшла собі прототип батька, на якого могла завжди покластися, який вирішував за неї більшість питань, які не вирішують для дорослих дівчат.

         Їй хотілось відчути смак свободи. Вперше в житті вона насправді мала таку можливість і вона не втратить її, навіть якщо по-справжньому кохає його. Він мусить зрозуміти, вона не хоче ще одні кайдани опіки. Вона доросла і сама відповідатиме за себе.

– Я хочу спробувати, як це відповідати за себе. – спробувала оперувати аргументами, після недолугої фрази про ліжко.

– А поруч зі мною ти не можеш? – здивувався хлопець.

– Ні, не можу. Тут, я під твоєю опікою, під опікою Галини Миколаївни. Я живу вашим коштом.

– І що ти, збираєшся шукати роботу? – погляд Яринки бігав по руках хлопця, які ще зовсім нещодавно торкалися її пальців і бажання схрестити їх ледь не перебило всі плани.

– Я вже пройшла стажування в кафе «Ваніль». – Яринка опустила голову, тому лише чула як він перемістився по квартирі і як задзвеніли ключі. – Я маю…

– Не треба нічого пояснювати. Це твоє життя. – він віддав ключі, різко розвернувшись на кухню, дівчина лише встигла помітити, як зчепилися його зуби, загостривши щелепу під кут.

          Вона тихенько зібрала нечисельні речі, що мала тут. Потопталася у вузенькому коридорі, вирішуючи зайти до нього на кухню чи не варто. Зупинилася на останньому варіанті, тому тихенько прикрила за собою двері.

            Наступним кроком було пересилити себе й зайти до квартири, в якій вона прокинулася поруч з незнайомцями. Ключі замінити легко, а от спогади не дуже. Ще й чула, що хтось ломився туди, але то було вже давно. Єгор чітко дав зрозуміти, що Вероніку більше не цікавлять такі знайомі.