12. Єгор

       Перед очима стояла завіса гніву, відчаю з присмаком гіркої розлуки. Яку вже ніч він не спить? Як взагалі тримається? Це вперше, щоб він мав таке безсоння. А причина тому від'їзд Ярини.
 

          Зранку як тільки бабуся заворушилася на кухні, пішов у душ, перехопив декілька млинців, більше просто в горло не лізло, та пішов за квитками. Звичайно, у вік цифрових технологій, це можна було б зробити з комп'ютера чи телефона. Тоді б він уже знав, що квитки до Стрия розпродані, але провітрити голову мусив.

            Що ж, Хмельницький то Хмельницький, там вже дорогу знайдуть. З одного боку час побути ще вдвох, з іншого пластир потрібно зривати швидко. А він продовжує  собі ці тортури, додаючи точки в маршруті.

    Вдома не втримався, ляпнув щось про «швиденько» й зачинився в залі. Його речі в кімнаті, отже їх збере коли Яринка піде обідати. От тільки в коридорі почулось клацання замку. Першою думкою було «бабуся пішла», але вже за хвилину її постать з'явилася у дверях. Зазвичай, такий осуд та блискавки гніву адресувалися її сину, проте сьогодні об'єктом немилості став онук. Говорити Галині Миколаївні не довелося, Єгор і сам усе зрозумів. Напартачив.

         Шукати білянку довго не довелося, хоча очікував попітніти оббігаючи принаймні половину Лівобережного масиву. Дівчина сиділа на гойдалці, що колись була так люб'язно подарована кандидатом у депутати, а зараз виглядала не ліпше стареньких радянських. Голова опущена до низу, ніби щось намагалася роздивитися під ногами.

            Спершу думав заговорити, та підійшов мовчки впиваючись поглядом у пилюку замість гарної плитки, яку зазвичай вкладають на дитячих майданчиках новобудов. Сперся на поруччя та вслухався у поскрипування, що раз за разом діставало найглибші нотки душі.

– Я вже зібрала речі. – пошепки сказала Ярина, не підіймаючи погляду.
 

– Чого втікла? – він так само не обдаровував позирком.

– Схотілось побути на самоті, обдумати що буде далі. Ти можеш не няньчити мене, я чудово пам'ятаю дорогу назад.

           Няньчити. Та хіба ж він наймався? Все що робив для неї чи за разом, усе було в щиру радість. Та напевно його слова боляче ляснути. Вибачатись не став, не гордість, ні. Просто боявся наламати більших дров, бо на емоціях завжди так. Ти думаєш одне, а з язика стрибає щось геть інше. Тому просто взяв Яринку за руку й повів додому, а вона й не пручалася. Тільки отетеріло дивилася, коли врешті всадив за обідній стіл.

              В німій тиші пообідали, тоді він швидко зібрав сумку із декількох футболок, шортів та чистої білизни. Врешті згадав про особисті засоби гігієни, метнувся до ванної, все згріб у спеціальну сумочку, яка була в нього ще від поїздок на змагання. А бабуся з Яринкою так мовчки й споглядали на Єгора, ніхто й слова не обмовив.

           З собою Галина Миколаївна звичайно ж  приготувала пакунки. Що ж це діти голодні будуть чи як? Тому ще одна добротна сумка причепилася збоку на рюкзак хлопця. З неї пахло смаженими на швидкоруч пиріжками із картоплею та зеленню, що повний шлунок знову починав наспівувати.

          Отак зібралися в добру путь: Яринка з невеличкою сумкою та Єгор з рюкзаком та обвісами.

            Галина Миколаївна проводжала зі сльозами на очах, тому Яринка запевнила, що хай там як, а вона ще повернеться погостювати. На тому й зійшлися. Хоча думка про те, що доведеться залишати її в рідному Стрию боляче ранила. А те, що десь там вештається Вероніка, яка можливо іже добряче попсувала стале життя Яринки та її батьків, викликало огиду. Так, саме це він відчував до дівчини, яку кохав більшість свого життя. Зараз це вже здавалося звичкою, перше кохання, яке постійно мерехтіло перед очима, от і не міг ніяк позбутися мани.

            Вокзал зустрічав заходом сонця, безхатьками, що обирали найкраще місце для ночівлі та запахом розпечених колій. Дорогою сюди, вони мовчали та все ближче тулились один до одного. В якийсь момент Єгор навіть схопив її за руку, коли мимобіжні повз туристи, які певно поспішали на свій потяг, ледь не знесли її з ніг. Після того вже не відпускав. Чи то боявся загубити, чи щось інше. Проте долоня лежала в його до самої посадки в потяг.

Любі читачі, дякую, що продовжуєте слідкувати за історією Єгора та Яринки❤️ Пробачте, що глави не виходять систематично чи хоча б частіше. Я ціную кодного, хто продовдує чекати! Просто життя на данному нтапі складається так, що в мене просто не залишається фізичних та моральних сил для продовження.