6. Єгор

             Він споглядав на неї, не міг відвести очі. Вірить чи ні? Напевно що так, хоча звучить як безглуздя. Але щось не давало спокою. Перед ним нібито Вероніка, ті самі блакитні очі, хоча й запалі в середину, ті самі вуста, що колись торкнулись його. Тільки тепер вона закусувала їх, ніколи не помічав такої звички за Нікою. А ця дивна говірка, з наголосами на інші склади.

            Ярина... чи може це бути справді інша дівчина? Дурниці якісь. Ну як можна засинати, наприклад Єгором, а прокинутись Олегом. Це ж справжнісінька маячня. Напевно наркотики пошкодили нервову систему дівчини, а якісь спогади з книжок чи фільмів стали ніби то її згадки.

      Точно, як тільки вона трохи поживе тут, усе згадає. Він відведе її у їхні місця, де колись проходило їхнє дитинство. А бабуся своїми пирогами лише допоможе, Ніка колись так обожнювала їх, доки не почала сидіти на усіляких новомодних дієтах аби поліпшити й без того тонку фігуру.

        За деякий час він почав хвилюватись за дівчину й вже було рушив до ванної, коли вона сама вийшла та тримаючись по під стінкою дібралася кутка на кухні. Присіла, та трохи почала обдивлятись.
 

– Доброго ранку! – хрипло промовила до бабусі.
 

– Та вже перша година дня, який це ранок? – Галина Миколаївна не втримувалась, аби не згострити.

– Пробачте, я не знала що так довго спала. – дівчина опустила очі, чим не аби як здивувала бабусю. Вона не бачила ніколи аби Вероніка соромилась, навіть малою сперечалася з нею через все. А щоб вибачитись, та ніколи. Якщо вже провину відчувала, могла підлеститись.  Та то таке рідкісне явище, як нічна веселка.

– Нічого, тобі було корисно. – врешті видавила з себе та поставила перед ними вже порізаний сливовий пиріг.

– Давайте я допоможу чаю заварити. – на цих словах Галина Миколаївна ледь не сіла на підлогу.

– Дитино, ти мене до інфаркту довести хочеш? Що з тобою? – напевно вперше в житті Вероніка спитала чи потрібна допомога. Онук міг почистити овочі, чи нарізати м'ясо, а от Ніка приходила на все готове.

– Вибачте, я щось не те сказала? Я не хотіла вас образити! Просто мені соромно, що я користуюся вашою гостинністю... – затараторила дівчина чим ще більше ввела стареньку в ступор.

                Єгор споглядав за усім цим мовчки. Лише очі округлювались разом із бабусиними. Дивина та й годі. Оце так перейняла чужу поведінку. Самому стало соромно від себе, але ця нова Вероніка чи то Ярина подобалася навіть більше. Гостра на язик Ніка завжди розганяла кров по венах, він готовий був ледь не кланятись в ноги, хоча іншим не дозволяв й половини тих вибриків що викидала Вероніка. А з цією якось спокійно, хочеться підтримати, огорнути турботою. І аж ніяк не бути рабом, скоріше твердим плечем, опорою що надасть захист.

          Раптом майнула думка, а що як не допомагати згадувати справжню себе. Спробувати закохати в себе цю Ярину, ким би вона не була. Ні, так не чесно. Тим паче якщо вона тягнутиметься за чужими спогадами, від того краще не стане.

        Перекусивши випічкою, дівчину відправив знову спати. Доки вона в більш менш хорошому стані, треба привести квартиру до ладу, бо точно нажахає цю нову, Яринку.

            Гори пляшок з під пива та більш міцних напоїв, недопалки, що пропалили килим у вітальні. Блювотиння в ліжку, перевернуті рамки з фотографіями родини. Справжній гадючник в який Вероніка перетворила сімейне гніздечко. Батьки дівчини старались з усіх сил, аби квартира була обставлена дорогими меблями, найкращою технікою.

              Тепер тут немає й половини. На місці великої плазми, стоять пристосування для куріння трави. А там де була улюблена кавоварка тітки Анни, лише чашка з недопалками. Не винесли з квартири хіба що велику побутову техніку, таку як пральну машинку, холодильник, бойлер. Та й то напевно справа часу.

          Прихопивши з собою сміттєві пакети, бо не впевнений чи мається таке добро в хаті. Він згрібав геть все до мішків, таких назбиралося більше десятка. Навіть простирадло вирішив викинути, потрібно буде, купить нові. Хотів було навіть винести пропалене шкіряне крісло, але вирішив залишити на розсуд власниці.

         За кілька годин він встиг винести сміття, вимити із засобами підлогу та всі поверхні. Тепер квартира виглядала більш менш пристойно, хоча все ж потребувала чоловічої руки. Хтось пробив дірку у дверях спальні, стіни вимагали свіжої фарби.

           Піднявся на гору, де ледь не вкляк. Дівчина разом з бабусею діставали з духовки запашну страву, аромат якої доносився ще з коридору.

– О, Єгорчику! А ми тут готуємо... а ну підкажи знову? – Галина Миколаївна поглянула на дівчину.

– Надівана, це така картопля фарширована грибами. – дівчина зашарілася від надмірної уваги з обох боків.
 

– Добре... ем, я там квартиру трохи прибрав, можна по речі спуститись. – ця нова Ярина дивувала все більше й більше.
 

– Сідаймо спершу повечеряємо. – вказала бабуся, поставивши деко з гарячою стравою.