4. Єгор

              Заснула тільки поклавши голову до подушки. В Єгорові дівчина викликала все ж ті почуття, що й п'ятнадцять років тому. Напевно перше кохання ніколи не проходить, принаймні коли воно постійно перед очима. Байдуже, якою не була холодною вона останні пів року, щоб не вчиняла. Лише один погляд блакитних очей  підіймав бурю емоцій в грудях, вже нібито сформованого чоловіка. Інколи, поруч з Нікою, він відчував себе зовсім хлоп'ям, яке готове виконати будь-яку забаганку. Та що там, найчастіше виконував.

       Він сидів поруч, прибираючи темне пасмо волосся з червоних щік, розглядав пухкі губи, які він мріяв поцілувати знову. Очі запали з темними колами, а раніше світилися щастям, зараз виглядають хворобливими навіть закриті. Але цей  погляд, щось ніби змінилося в ньому, він нагадував ту маленьку дівчинку, яка обожнювала полуничне морозиво з присипкою з мармеладних зубиків, які вони купували в бабці на базарі. А тоді ховались у свою халабуду, яку побудували разом під одним з балконів дому. Потім там поселились безхатченки, нахабно присвоївши навіть особисті речі дітей, а Вероніка плакала втиснувшись обличчям в його юнацькі худі груди.

        Тоді весь світ зупинявся, він готовий був кинутись з кулаками на будь-кого, хто образить її. Так інколи й бувало, він не реагував на випади однолітків, які дражнилися що він водиться з «малоліткою».  В підлітковому віці два роки — це колосальна різниця, особливо коли ти хлопчик. Але якщо хтось образив подругу міг вступити у бій. Проте Єгор не зважав на дурниці, їм добре разом, інше не важливо.

          А вже за кілька років Ніку вважали крутою, адже товаришувала зі старшими, а точніше з друзями Єгора. Тоді він вперше й востаннє вирішив проявити свої почуття, які вона розтоптала, а на наступний день вже гуляла під ручку з його товаришем Вовкою.

          Продовжував дивитись, розмірковуючи що зробив не так. Чим завинив, що зробив не так.  Вії дівчини почали здригувати, а сама вона крутилася ніби не могла знайти зручнішого положення.   Єгор побіг за відром, вчасно підставив його, коли дівчина знову повернула зміст шлунку. Таке вже було, що на неї найшло, але вона прийшла посеред ночі, ледь тримаючись на ногах. Добре бабусю не розбудила, завалилася в його ліжко, хоча раніше спала у вітальні на дивані. А тоді блювала пів ночі, причому перший раз на підлогу. Довелося все прибирати, ставити відро, яке він виносив кожні дві години.

             Галина Миколаївна вранці помітивши гостю лише помахала головою. Їй вся ця ситуація була не до вподоби, точнісінько як і зараз, про що вона не забула сповістити онука. Його теж розуміла, тому не вчиняла якихось активних дій. Насправді й дівча було шкода, хоча на відмінну від Єгора, вона бачила що Вероніка раніше пішла хибною стежкою. Вечірки у відсутність батьків, які проходили з алкоголем та дорослими хлопцями. Одна справа спробувати, що ж підліткам це притаманно. Інша, проводити так ледь не кожен тиждень.

            На цей раз лихоманка тривала три дні. Весь цей час хлопець майже не відходив від неї. Змінював відро і навіть постіль під нею, омивав напівоголене тіло. Поривався переодягнути, та все боявся реакції дівчини. Очікував коли прокинеться та знову піде, облаявши його. Тоді було боляче, але стерпів, чи стерпить зараз? Де та межа, коли лусне його терпіння? Не може ж він як йолоп терпіти всі її витівки, милосердя врешті зникає, коли тобі постійно плюють у пику.

            На четверту добу дівчина врешті прийшла до тями, чи скоріш напівтями. Марила, кликала батьків, просилась додому. Інколи називала незнайомі йому імена, це не надто дивувало, вона давно спілкується з іншою компанією. А от молитва з її вуст не аби як здивувала. Батьки Вероніки були не надто побожні, в церкву ходили виключно на Великдень, та й того, аби смачненько наперти пуза. Зараз вона промовляла щось з тих, що читає його бабця, не схоже на звичний «Отче Наш». Він навіть покликав стареньку, вердикт був простий:

– Молитва за зцілення душі. Напевно чорти тягають, вона й намагається спастись. – махнула рукою, вона вже зневірилася в порятунок Вероніки.

           Але не Єгор, він відшукав інтернеті цю саму молитву та почав читати в голос. Не знав що це саме у своїй кімнаті робить Галина Миколаївна, тільки з голови. Ще за добу дівчина повністю отямилась. Хлопець якраз спав поруч, аби не пропустити черговий нічний приступ.

– Води, мамо... будь ласка. – прохрипіла не своїм голосом, а тоді скочила на ліжку. – Хто ти?

– Заспокойся, Вероніка! – ледь спіймав себе, аби не звалитись на підлогу. – Це я, Єгор!

Вираз обличчя дівчини говорив про те, що вона геть нічого не пам'ятає, але по трохи згадує.

– О Боже! Я думала це страшний сон. – обхопила голову руками й почала кататись вперед-назад.
 

– Все гаразд, Ніко! – продовжував заспокоювати. – Я тебе не чіпав, не хвилюйся.

– Не називай мене так, чуєш?! Мене звуть Ярина! – ледь не в істериці кричала. – Чому я тут опинилася? Я хочу додому!

        Хлопець розумів, що сперечатись з дівчиною, яка в істериці немає сенсу. Тому вирішив розпитати, можливо тоді вона усвідомить хто така.