2. Єгор

           Хлопець повертався з тренування, коли на нього з усього розмаху влетіла дівчина. Він знав її ще з пелюшок, пам'ятав як вони перебрались в цей будинок, де сам Єгор жив з бабусею, яка виховувала його. Пам'ятав добре ті дні й вечори, коли вони гралися разом, як дівчинку залишали в їхній квартирі, коли батьки їхали у відрядження чи просто затримувались на роботі.

              А ще не міг забути поцілунок, один єдиний раз. Він торкнувся теплих пухких губ усього на мить, а тоді отримав добрячий ляпас. Та слова ранили більше «Дурню, ми ж лише друзі!» досі гепало по голові та серцю. І що він тільки не намагався зробити. Подарунки, знаки уваги не діяли.

              Приводив краль, над якими модельні агенції трусяться. Цілував, задираючи спідниці якраз на цьому ж прольоті, тільки б вона застала. Може б ревнувати почала. Але ж її це не зачіпало жодним чином. Тихенько оминаючи голубків проходила по сходах, а як тільки двері до квартири зачинялися, моделі одразу йшли додому по його бажанню.

         Джиу-джитсу, яким Єгор займався змалечку, зробив його фігуру по справжньому звабливою для жінок. Великі плечі, міцний прес, дівчата самі впадали до ніг. Був би хлопець іншого виховання, може б і почав користуватись нагодою. Але бабуся вчила, що жінка то подарунок небес, такою була його матір. Така вже добра Ганна Миколаївна, що взяла відповідальність за онука, після смерті улюбленої невістки, яку підносила ледь не до лику святих.

              Батько Єгора дременув за бугор, заробляти для сина усього найкращого. Тільки десь позабув власну мету. За три роки по смерті дружини, знову взяв шлюб з німкенею, яка народила йому двійнят. Зрештою син та матір відійшли на другий план. Гроші присилав стабільно, хоча й менше ніж обіцяв, та ж напевно совість дусила. А от звісточки від нього лунали вкрай рідко. Хіба що похизуватись досягненнями своїх маленьких фріців. Єгора не бентежила наявність нової родини, він все сподівався, що батько забере його до себе. Навіть боротьбою почав займатись, як молодший братик — Йонас. От тільки татусь не оцінив, та й взагалі жодним чином не відреагував.

         Галина Миколаївна в такі моменти лише плювалася, скаржачись на те, що виховала зозулю в штанях. Про себе додаючи, що краще б небеса забрали його, а не любу Ангелінку. За кожною нагодою тикала сина носом, та тільки тому було по всіх цимбалах світу. «Ну чому ти не порадієш за сина? Я тут щасливим став!» якось пролунало в слухавку, на що жінка поважних літ вдарила ніби батогом «Бо ти будуєш своє щастя, на нещасті власного сина!».

           Напевне для неї й краще було, що онуча під боком знаходиться. Все ж таки старість, це не найсолодший період в житті, особливо після тридцяти п'яти років на м'ясному заводі.

              Та й хлопець в певний момент усвідомив, що батько так і житиме,  від дзвінка до дзвінка. Бо за стільки років навіть не приїхав та не взяв погостювати сина. Десь було боляче й образливо, а десь він розумів батька. Для своїх років, він взагалі був дорослим та тямущий.

               Лише Ніка не давала спокою. Два роки тому, він врешті завів серйозні стосунки, познайомив дівчину з єдиною ріднею, Галиною Миколаївною. Все йшло максимально добре, дівчина хороша з порядної сім'ї. Сказати що кохав, збрехав би, але закоханість все одно гріла душу. Розпускала пагони чогось більшого, потужнішого.

          Коли ж одного разу, десь пів року опісля,  бабусі не зателефонували з поліції. Батьки Ніки розбились в аварії на трасі Одеса-Київ, загинули на місці. Дівчині на той момент було майже вісімнадцять, проте повнолітньою ще не була.

           Галина Миколаївна взяла під своє крило та опіку, оформивши усі документи, дівчину забрали до себе. Благо трикімнатна квартира дозволяла, бо ж жінка навідріз відмовлялася залишати дівчинку у власній квартирі зі страхами та спогадами. Шкода, та вони наздогнали її тут. Крики майже щоночі, Єгор коло ліжка, сльози та теплі обійми. Бувало він засинав поруч, тримаючи у своїх руках.

           Тетяні, його дівчині, звичайно ж такий розклад справ зовсім не подобався. Після декількох місяців, ігнорувань, вона врешті покинула Єгора.

             І здавалося б все має налагодитись, Вероніка поруч, він як справжній лицар захищає сон та проводить увесь вільний час поруч. Тільки вона цього не оцінила. На своє вісімнадцятиріччя не повернулася додому, коли вони з Галиною Миколаївною спекли торт та чекали до вечері.

        Припхалася на ранок, в роздертому одязі, напідпитку та з червоними очима, вимагала ключі від квартири. Жінка просила проспатись, заспокоїтись та п'яний, затуманений мозок Ніки не спрацьовував на лад.

           Вона почала кричати й погрожувати бабусі поліцією, буцімто вона не віддає батьківський спадок. А тоді додала, що накатає ще й заяву на Єгора, наче той домагався її.

           Хлопець не витримав, пішов до бабусі й забрав зі шкатулки з прикрасами ключі від квартири Вероніки, яку старенька увесь час навідувала та доглядала. Після того, більше не гостювала. Кожен раз, коли він зустрічав дівчину та була в жахливому стані, часто в обіймах різних чоловіків добряче старших за неї.

            А одного разу помітив, як прямо на сходах вона вдихає білу речовину разом з одним таким патлатим йолопом.

            Після такого б мала прокинутись огида, але йому стало її лише шкода. І от зараз, здається вона навіть не усвідомлює хто така, не те щоб впізнавала його. Як допомогти, чи варто взагалі? Останні спроби не увінчалися успіхом, та й бабуся каже, що допомагати тим хто не просить невдячна справа. Тільки чи треба йому та вдячність?