Поділити Тумана!

Останнім часом Христина якась неуважна та загублена. От навіть зараз я іду до Тумана у салон, щоб забрати її речі, які вона забула минулого разу. Хай там як, я навіть рада, бо хоч кілька хвилин побуду з Туманом віч-на-віч. Наше з ним спілкування до цього було виключно через Христину. Я спочатку його побоювалася, але тепер помітила, що в ньому є щось магічне і таємниче. Туман притягує до себе і хвилює... Коли він пояснює Христині нове заклинання чи рецепт зілля, я замріяно дивлюся на нього... Він такий серйозний в ролі вчителя і наставника, але поза заняттями такий милий і щирий друг.
О, я вже підійшла до підвалу. Постукала. 
- Хто там? 
Двері відчинилися раніше, ніж я встигла щось відповісти. 
- Ганнусю, щось сталося? Ви ж щойно пішли. І де Христина?
- Вона тут дещо забула, а забрати не встигає, тому відправила мене. 
- Зрозумів. Ну ти проходь. Може, чаю?
Чи чогось там іще?
- Залюбки. 
- Чудово. Зараз начаклуємо!
Я і незчулася, коли  ми вже сиділи одне напроти одного за столиком і пили чай.
- Анничко, я хотів тобі сказати... Запропонувати.
- Що?
- Я помітив у тобі потенціал, можливо, навіть більший, ніж у Христини. Може, ти хотіла б також навчатися магії?
- Я? Але як? У Христини є дар, а в мене...
- Це можна вирішити. Я все влаштую, одне лиш твоє слово. 
Кажучи це, він підсувався на стільці все ближче і ближче.
Я підвелася. Він теж. Ми стояли напроти і дуже близько. 
Туман підніс руку до мого обличчя і ніжно погладив мене по щоці, доторкнувся пальцями моїх губ. 
- Анничко. Хороша ти моя. Тільки погодься. 
- Я стояла і боялася дихнути, щоб не переривати цю мить. Подумки благала, щоб це тривало якомога довше. 
Його руки обвили мою талію. Він притягнута мене до себе. Гладив мене по голові, а потім як ошпарений схаменувся. 
- Що сталося? 
- Ні, я не можу! Тобі час іти! 
- Тумане, ти...
- Не кажи нічого Христині. Забудь усе, що щойно сталося. На мене щось найшло. 
Я швидко схопила рюкзак Христини і побігла додому. Дорогою плакала, не могла стримати сльози. Між нами проскочила якась іскра, але вона так швидко згасла. Невже це все? Може, і не було цього всього? Примарилося. 
Я занесла до Христинки її речі. Ми зробили разом уроки (без магії не обійшлося) а потім Христина радісно промовила:
- Оголошую хвилинку дівочих пліток!
- Підтримую!
- Що там у тебе з Артемом?
- Ой, і не питай. Складно з ним. Ми одне одного не розуміємо, його жарти здаються мені тупими. І на вигляд він не такий уже й привабливий, яким здається на перший погляд. 
- Але він закоханий у тебе по вуха! Аню, може, все ще налагодиться. У будь-яких стосунках бувають кризи. 
- У тому і справа. Він постійно за мною бігає і це дратує. Його наполегливість нестерпна! Він більше мені не подобається!
- Я не очікувала, що ти так швидко втратиш інтерес до Артема. 
- Христинко, він же приворожений. Будь ласка, зроби відворот. Я не хочу з ним бути. 
- Може, трішки почекати? Аню, вся школа за ним бігає, а ти хочеш отак взяти і відмовитися від такого красунчика?
- То собі його і бери. 
- Оце вже ні. Зрештою, я вже маю декого на прикметі!
- Щооо? І ти мовчала? З цього моменту детальніше!
- Та розкажу, розкажу. Тільки що робитимемо  з Артемом?
- Відворот.
- Ти впевнена? Не пошкодуєш потім?
- Впевнена на всі двісті!
- Ок. До кінця тижня точно зроблю. Пам'ятай, Анничко, у нас сила, будь-який хлопець буде твоїм, тільки свисни. Я все зроблю заради любої подружки. 
- Дякую, Христю. Поки не треба. Ти мені зуби не заговорюй! Кажи швидше, хто там тобі подобається. 

- Ой, подружко! Насправді я закохалася в... Тумана. 
В мене щелепа відвисла. 
- О так, я знаю, що ти здивована, але я така щаслива. Коли дивлюся на нього,  у мене всередині щось, ніби перевертається. Я ні про що більше думати не можу, тільки про Тумана. І відразу на душі якось тепло і радісно стає, коли його зустрічаю. А як довго не бачу - сумую. Він -  найкращий хлопець з усіх, кого я зустрічала!
- Христино, а ти ... Раптом, це невзаємно?
-За це я взагалі не переймаюсь. Я відчуваю, що йому подобаюсь. У нас дуже теплі стосунки. До того ж, відкрию тобі секрет. Його бабуся перед смертю говорила, що я прийшла до них не лише за тим, щоб отримати дар відьми, а і щоб стати дівчиною, а потім і дружиною Тумана. Я - його доля і вона це бачила, давно на  мене чекала. Уявляєш, яке чудо?
Я так рада, що це саме Туман -  моя доля!
Я вже його люблю!
Мій світ перевернувся. Я спромоглася лише видушити з себе:
- Христино... А Туман про це знає? Що ти його доля? 
- Звичайно, Ганнусю. Він знав моє ім'я раніше, ніж ми познайомилися!
- Рада за тебе, подруго. Все, я мушу бігти. Згадала про термінові справи. Бувай. 
- Так раптово зникаєш... Добре. Бувай.

Ну як я могла їй розповісти про те, що відбулося між мною і Туманом сьогодні, коли вона так натхненно і радісно розповідала про своє кохання? А що було? Нічого не сталося. Переконую себе, що мені примарилося оте "щось", що я сама все вигадала, нафантазувала собі. Підкидаючи камінець черевиком плентаюсь додому. 
Автор:
Туман палицею мішає зілля у казані.
- Знову не вдалося. Воно занадто густе і зернисте, а має бути однорідне... 
В розпачі кидає палицю.
- Останнім часом мені нічого не вдається. Я - нікчема!
Христина торкається його плеча. 
- Тумане... Не говори так. Ти дуже талановитий, чесно. Я стільки всього вмію завдяки тобі. Ти навчив мене. І зілля це обов'язково вдасться, давай почнемо все спочатку.  Пройдемося за інструкцією і покроково виконуватимемо все, що там написано. Вище носа. Посміхнись і виливай все з казана. 
- Ти справді вважаєш мене талановитим?
- Звичайно, Тумане. Так, давай, не відволікайся.
Туман вилив усе з казана в спеціальну яму для відходів. 
- Помиємо його гарненько і витремо рушником. Тааак.
- Тумане, читай інструкцію. Спочатку додаємо сухі складники. 
- Крок перший: три волосинки з гриви єдинорога.
- Є. 
- Скляночка космічного пилу. 
- Таак. Далі. 
- Попіл зі слонової кістки, дві чайні ложечки.
- Поклала. 
- Залити теплим молоком. 
- Грію молоко. А до цього ти молоко хіба грів?
-Точно. Ось у чому помилка. Я заливав холодним молоком. 
- От бачиш. Знімай молоко з плити, поки не закипіло і заливай. 
- Є. 
- Залишилось поставити казан на вогонь, помішувати і примовляти заклинання, доки не закипить. Уважно читай намовляння тільки. 
Туман так і зробив.
- Злі духи наше місто покидайте,
 І павуків щоночі не лякайте!
 І кажанів щоночі не лякайте!
 Ідіть туди, звідки прийшли, тікайте!
 Зникайте! Заклинаю вас! Зникайте!
- Закипіло, вимикай вогонь. 
-  Христино, це зілля ідеальної консистенції.  Таким воно і мало бути
-От бачиш. Я ж казала, що все вдасться. Коли прохолоне, залишиться тільки зібрати у якесь відерце і вночі  покропити його над містом. 
- Саме так! Тоді в нашому місті не буде злих духів!
- Ти великий молодець, постарався. 
- Христинко, це ти молодець. Ти завжди в мене віриш, підтримуєш. Ти мене надихаєш, моя муза. Дякую, що ти є. Ти навіть не уявляєш...
- Тссс.
Христина приклала вказівний палець до губ Тумана:
- Уявляю. І завжди буду поруч.
Христина чекала продовження. В гарних фільмах подібні моменти - ідеальний час для поцілунку. Христина неодноразово уявляла собі різні сцени і обставини, за яких може відбутися її перший поцілунок із Туманом. Але зараз Туман лише обійняв її,  щиро сказав:
- Ти справжній друг! - і перервав обійми. 
Христина не виказала жодним порухом свого розчарування. Просто друг? Дівчина втішала себе тим, що, можливо, Туман іще не готовий освідчитися в коханні і варто лише трішечки почекати. Нехай, я поки залишусь другом.
Дорогою додому, Христина розмірковувала:
- І все таки, це несерйозно. Хіба Туман не бачить, що він мені небайдужий? До того ж він чудово знає, що я його доля, а від долі, як відомо, не втечеш. Сьогодні вночі ми кропитимемо місто зіллям від злих духів і я йому зізнаюся. Обов'язково.
Тим часом Анна лежала, зарившись у подушку, і ридала. Вона любила Христину і бажала їй щастя, але  без Тумана жити вже теж не могла. Намагалася з усіх сил не думати про нього, не згадувати той випадок, коли він був так близько. Але не могла. Почуття сильніші за неї. 
Анна:
Мій плач перервав дзвінок у двері. Це був той, кого я хотіла бачити найменше. Артем. 
При параді, з букетом квітів. Отже, Христина досі не зробила відворот. Треба їй нагадати 
Відчинила двері. 
- Привіт, люба. Моє сонечко, ти плакала? Що сталося?
Артем хотів мене обійняти, але я вивільнилася з його обіймів. 
- Що з тобою? Анно, не мовчи.
- Пішов геть. 
- Що? Бачу, ти сьогодні не в гуморі. 
-Я не хочу тебе бачити більше ніколи! Геть звідси, я сказала. 
- Я піду. А ти зателефонуй, коли заспокоїшся. 
- Ніколи! Я тебе ненавиджу!
Артем залишив біля моїх ні букет, розвернувся і мовчки пішов. Мені було байдуже, чи здивований він, чи ображений. Я вирішила просто зараз зателефонувати Христині і вимагати негайного зробити відворот, бо цей  тип мене вже  дістав. 
Абонент поза зоною досяжності. Вона  зараз у підвалі з Туманом, тому поза зоною.  Я просто зараз піду туди і примушу її негайно зняти закляття. Розлючена я пішла. Але Христини вже не застала. На місці був тільки Туман. 
-  А де Христина?
-  Нещодавно пішла. Ви розминулися. 
-Ясно. Дякую. 
Я боялася зустрітися поглядом із Туманом,  збиралася розвернутися і піти, але він заговорив.
- Ти плакала? Що сталося?
- Тобі здалося.
- Ні, Ганнусечко. Не здалося.
Він підійшов і обійняв мене, гладячи по голові. 
- Хто тебе образив? Розкажи мені. 
- Ти. Я через тебе плакала.
- Через мене?
- Так! Бо я не розумію, що відбувається. Що між нами?
- Анечко, я не хотів і не хочу, щоб ти плакала.  Все дуже складно.
- Скажи, що відбувається? Поясни мені. 
-  Ти мені дуже дорога. Я люблю тебе, Анно.  Я хотів би бути з тобою понад усе на світі.  Але не можу.
- Чому? 
- По-перше, в тебе є хлопець.
- Вже немає. Я сьогодні вигнала його. 
- Але це нічого не змінює. Скажи, що ти відчуваєш, Анно? 
- Я люблю тебе, Тумане. І хочу бути з тобою. 
- Я був би щасливий це чути за інших обставин. Я теж люблю тебе безмежно.
- А як же Христина? Це у ній справа?