Чужа/Рідна відьмочка

Христина - моя найкраща подруга. Вона ідеал і мрія всіх хлопців - брюнетка з котячо-зеленими очима. Вона їсть усе підряд і не гладшає, а має струнку модельну фігуру. Оцінки в неї кращі, ніж у мене, хоча вона докладає мінімум зусиль до навчання. З нею завжди весело, Христина знаходить вихід із будь-якої ситуації за лічені хвилини. А ще вона  екстраверт і душа компанії, її всюди приймають та обожнюють, вона ходить на всі гуртки, які тільки є у нашому місті: танго, гімнастика, вокал, шахи, волейбол і греко-римська боротьба... 

А от я - Аня, за зовнішністю відрізняюся  - блакитноока блондинка, висока, теж струнка, але маю кілька зайвих кілограмів, та це не критично. Я не така активна, спорт - мій кошмар, але в усьому іншому ми з Христею дуже схожі. У нас все спільне: жарти, друзі, пригоди, теми для обговорень. Ми однокласниці. З першого класу знайшли одна одну і вже десять років найкращі подружки! Та нещодавно я дізналася про свою подружку таке, що перевернуло увесь мій світ.

***

Ще один шкільний будень закінчувався. Ми з моєю найкращою подругою Христиною чергували у класі. Я метушилася і хвилювалася,  бо спізнювалася на побачення з Артемом. Це хлопець, за яким гине вся школа, дівчата так і липнуть до нього. Ще вчора я і мріяти не могла, щоб він звернув на мене хоч крихту уваги, а зранку сталось неможливе, навіть магічне - Артем САМ підійшов до мене і запросив на побачення. Він сказав, що я мила і давно йому подобаюсь. Як я могла цього не помічати раніше? Все так раптово!
Отож, нервово витираючи дошку, проклинаю класну керівничку, яка змусила нас помінятися чергуванням зі своєю донькою, бо в неї якась там важлива олімпіада. Хіба олімпіада важливіша за побачення з найпопулярнішим хлопцем у школі? При тому, що олімпіада в неї, мабуть, сота, а побачення в мене перше у житті. Я і досі не вірю, що це все зі мною!  Може це сон?
- Анко, намочи ганчірку!
- А ні, не сон.
- Що ти там бормочеш собі під носа?
- Переживаю, що не встигну зібратися на побачення. 
- Встигнемо. От побачиш. Все, пішла мочити ганчірку. 
- Я стенула плечима і пішла в туалет до умивальників.
Повернувшись, я отетеріла. Класна кімната блищала! Як вона це зробила за дві хвилини?
- Христино, я у захваті! Як?
- Нічого особливого, просто ввімкнула  турборежим. Чого не зробиш заради любої подружки? Похвала і подяка потім, ходімо вже.

Ми вийшли зі школи, я глянула на годинник і мало не заплакала. 14:27. За пів години побачення, а я не те, що додому зайти не встигну, навіть якщо зараз прямо на місце зустрічі піду, однаково спізнюся. 
- Христино, що робити? Я не встигну зібратися. А переодягтися, нафарбуватися?
- Спокійно. Вдих - видих. Додому не встигнеш, тому плани змінюються на ходу. Зараз розрулимо. Набираємо номерооок....
Христина дістала мобілку, натиснула щось і приклала телефон до вуха. 
- Вітаю, Тумане. Пам'ятаю про зілля, занесу. А ще справа до тебе. Мені терміново треба, щоб ти перетворив одну молоду паняночку на красуню за лічені хвилини. О, ні, тільки без... Людськими методами. Будь лааааска. Ок, ми вже летимо до тебе.
Розмова Христини з тим, як його, Туманом задалася мені дивною.
- Христю, хто такий Туман і про яке він зілля говорив? І які ще методи бувають, крім людських, звичайних?
- Туман - знайомий стиліст із незвичним амплуа, зараз сама побачиш. 
І ми поспішили. За інших обставин, я б навіть образилася на Христину за те, що вона нічого не розповідала про цього дивного знайомого, адже в нас ніколи не було секретів одна від одної. Але зараз я спізнювалась. Буде ще час прображатися і з'ясувати стосунки. 
Попереду дорога, пішохідний перехід, але машини ганяли як шалені і не думали пропустити нас, чи хоча б трішки пригальмувати. Христина чудово це бачила, але не зупинилась, а впевнено попрямувала зеброю. Я хотіла схопити її за рукав, але не встигла і пропустила крізь пальці повітря. 
На шаленій швидкості мчиться червоне ауді, в ньому гупає музика. 
- Він не встигне загальмувати, а ось моя Христина зовсім близько. Ой, що зараз буде!!!
І тут Христина виставила долоню вбік автомобіля і він миттєво зупинився. Хіба таке можливо?
Яяяяк? Це суперечить законам фізики!
- Христина спокійно перейшла на інший бік вулиці і махнула мені рукою, щоб я теж переходила. Ауді досі стояло нерухомо. 
І лише тоді, коли я перейшла, воно поїхало. І поїхало повільно, вимкнувши музику. 
Дуже дивно.

Але ми побігли далі. Христина завела мене в якийсь моторошний підвал. Всередині був справжній салон. Але не салон краси, а салон жаху. Натяжна стеля, як зоряне небо - блискучі цятки на темно-синьому тлі. Такі ж темно - сині штори були щільно закриті і не пропускали жодного промінчика світла. На шторах сиділи павуки. Троє - м'які іграшки, а один - справжній! Якби я боялася павуків, то уже скрикнула б, але я нейтрально до них ставлюся. По кутках стояли старі круглі ліхтарі, світло від них було тьмяним і жовтим.  І тут з клубка сірого диму вийшов чоловік у чорній мантії і з циліндром на голові. На кожному з його пальців були великі каблучки з коштовними каменями.
- Темної ночі, смертні і напівсмертні!  
- Зоряного вечора,  Тумане. 
Як символічно. Туман вийшов з туману. 
- Не бійся, це таке привітання дивне. Всі генії - психи. 
- Представиш свою спутницю? Це над нею сьогодні чаклуватимемо?
- Так. Знайомся, це - Аніта. 
- Хмм. Аніта. Цікаво, цікаво. 
Чому вона назвала мене Анітою? Я ж просто Анна і все життя нею була. Христина, неначе прочитала мої думки:
-Він обожнює незвичні імена. 
Туман жестом показав, щоб я покрутилася. 
Я так і зробила.
- Тумане, благаю, швидше і по-людськи. Смертний макіяж і вбрання. 
- Зрозумів, тільки спочатку справи. Зілля принесла? А крейду?
- Так, зараз. 
Христина почала витрушувати з рюкзака все, що там було. На моє здивування, між шкільних підручників і зошитів лежали карти Таро, дві товстелезні старі книги з чорними палітурками і чудернацькими малюнками на обкладинках, закрита колба із жовтою напівпрозорою  рідиною і пакетик з...крейдою. Нічого собі, набір.
Христина взяла колбу з рідиною і крейду. Решту сяк-так запхнула у рюкзак. Туман підкликав її до себе:
- Сюди. 
Він розсунув штори, павук з несподіванки почав швидко перебирати ніжками і заповз аж на стелю. За шторами стояв великий іржавий казан. Туман скомандував Христі:
- Покриши сюди крейду і влий зілля.
Христя так і зробила. Туман влив у казан іще окропу, вбив три сирі яйця і став помішуючи, попутно примовляючи:
- Еліксир у казані
Дай зілля мені,
Дай смерть моїм ворогам
За це тобі хліба дам...
І покришив у казан паляницю. 
- Все, еліксир готовий. Нехай настоюється. 
Туман закрив штори.
- А тепер візьмемося за Анет!
- Чудово, я уже Анет! - подумала я, але не сказала вголос. 
Туман відчинив шафу. У ній були чудернацькі вбрання та аксесуари, але вони всі  темні, тьмяні, моторошні. 
Туман послухав потилицю і закрив шафку. Тоді відчинив іншу,  а там ... земний рай. 
Шафа була величезною і в ній образи на будь-який смак: коктейльні сукні, дискотечні, зі стразами та блискітками, довгі бальні сукні, яскраві літні сарафанчики. Мені відразу припала до душі салатова фатинова спідниця і жовта блузка з об'ємними рукавами-ліхтариками. 
І Туман це помітив. 
- Анет, боюся, це не підійде. Ти йдеш на перше побачення, тому твій образ має бути скромним і ніжним. 
Він підібрав мені ніжно-рожеву сукню, такого ж кольору босоніжки і пухнасту сумочку, на тон насиченішу (яскравий акцент).
А далі все як в тумані (іншого і очікувати не можна було, коли за справу береться він).
Туман вправними рухами вклав моє волосся. Вийшла напівзібрана зачіска, наче на випускний. Я випала з часу, бо зовсім не пам'ятаю, як він робив мені макіяж і як ми вийшли з його підвального салону. Точно можу сказати одне - на виході я стояла приголомшливою! Із трансу мене витягла Христина:
- Іди на побачення, твій рюкзак я закину до тебе додому. Ну все, ні пуху ні пера.
- Дякую тобі... За все це. Але...
- Ніяких але. Іди швидше, бо спізнишся. 
Христину після цих слів як вітром здуло і я залишилася одна. Мені здавалося, що ми просиділи у тому підвалі вічність, все тягнулося неймовірно довго, але я поглянула на годинник і побачила там... 14:42. І як це можливо? Невже час зупинився, доки ми були там?
Подумаю про це згодом, а зараз бігом на побачення.  Домовлялися зустрітися в парку. Артем уже чекав мене із рожевою трояндою - такою ж, як і моя сукня.
- Вааау, у мене немає слів. Виглядаєш відпадно!
- Дякую, ти теж.
Все минуло як по маслу. Ми гуляли парком, їли морозиво і говорили, говорили говорили. Виявилось, у нас набагато більше спільного, ніж я гадала...