РОЗДІЛ 30.

Через уривчастий та поверхневий сон, Лейла почула стук у двері. Вона одразу схопилась та вискочила з ліжка, тривога, яка закралась в серце, одразу та остаточно пробудила її. Дівчина відкрила двері, на порозі стояла Зейнеп.

— Пані Лейло, пробачте, що потривожила ваш сон, але пані Аджена просить вас терміново піднятись до великої зали.

Лейла нічого не відповіла тільки кивнула. Тривога посилилась. Вона нашвидку одягнулась і поспішила нагору.

Коли дівчина зайшла до кімнати її здивуванню не було меж. В залі, сидячи на кріслах, на неї чекали двоє – Аджена та Сахра. І якщо першу, Лейла очікувала побачити, то присутність другої була дня неї несподіванкою. Зробивши кілька кроків вона завмерла.

Аджена зустріла Лейлу з широкою посмішкою і вказавши на диванчик навпроти крісел, промовила:

— Присядь, Лейло. Потрібно поговорити.

Тривога, що огортала дівчину дорогою сюди, змішалась із холодним передчуттям, що зараз вона почує те, що не готова прийняти. Лейла підійшла до дивану та присіла, намагаючись не виказати свого хвилювання.

— Ну що ж, я вас слухаю. — із впевненістю в голосі, наскільки могла, сказала Лейла.

Аджена повернула голову до Сахри і таким солодким голосом, що Лейлі стало бридко, сказала:

— Пані Сахра має чудові новини для нас. Звичайно, вона не одна мала їх сьогодні повідомити, але оскільки Орхан зайнятий, то  Сахра розповість тобі їх сама.

Лейла застигла затамувавши подих. Кожен м’яз в її тілі напружився. А дивний голос в голові тихенько шипотів «…ти ж знаєш…ти вже все зрозуміла…».

Лейла перевела погляд на Сахру. Таж тільки посміхнулась і промовила:

— Ми з Орханом чекаємо на дитину. Термін ще не великий, але ми з ним надіємось на сина. — і спеціально підкреслюючи саме вигадане ставлення Орхана до цього, додала — Орхан такий щасливий. І я звичайно теж.

— Я теж не можу передати свого щастя. — одразу втрутилась Аджена — Нарешті, у мене буде такий довгоочікуваний внук, ще й від такої прекрасної жінки.

Лейла відчула спазми в шлунку, у вухах гуділо, її серце почало калатати в шаленому ритмі. Вона вхопилась руками за диван, щоб мати хоч якусь опору.

«…вагітна… Орхан такий щасливий… від такої прекрасної жінки» - слова, що не припиняли звучати в голові. Але добрати слів, щоб відповісти Лейла не могла, вони всі ніби розгубились. Тому вона просто мовчки сиділа і дивилась десь далеко за межі цієї кімнати. Ніби загубившись в часі та просторі.

Жодної секунди не вагаючись, Аджена продовжила розмову, користуючись розгубленістю Лейли.

— Лейло, в тих обставинах, що зараз складаються: вихід із в’язниці Явуза та його жага помсти, що може торкнутись і Джана, і тебе. Така довгоочікувана для Орхана вагітність Сахри. А також враховуючи те, що ти так не хотіла тут жити, я маю для тебе подарунок.

Лейла і далі мовчала.

Аджена посміхнулась. Всередині вона вже насолоджувалась тріумфом. Вона взяла зі столу папку та простягнула її Лейлі.

— Тут всі документи, що стосуються твоєї відмови від сина. Тобто я повертаю тобі всі твої материнські права, які ти перед цим втратила. Також в папці паспорт Джана. Маючи все це у своїх руках, ти вправі тепер розпоряджатись власним життям як забажаєш. — сказала Аджена, а потім подумавши додала — Лейло, тепер ти вільна!

Лейла ще кілька хвилин сиділа вглядаючись в очі Аджени. Їй потрібен був цей час щоб опанувати свої емоції та взяти себе в руки. Потім вона повільно піднялась з дивана, простягнула руку та взяла папку в Аджени. Від колишньої розгубленості та невпевненості не залишилось і сліду.

—Я вас зрозуміла, пані Аджено. — спокійно мовила Лейла — ми не затримаємось довго в цьому домі.

Дівчина розвернулась та попрямувала до виходу.

Коли та була вже майже біля дверей, Аджена кинула їй у слід:

— Лейло, ти все правильно робиш. Але пам’ятай Джан – Караглу. Я не залишу внука тобі просто так. Коли і куди б ви не прибули, повідом мені, я відправлю вам людей для охорони. Від Явуза можна очікувати всього, не хочу ризикувати життям першого онука.

Лейла слухала її навіть не повернувши голови, коли Аджена закінчила, вона просто вийшла за двері та пішла до свої кімнати.

Як тільки Лейла закрила двері, Аджена мовила до Сахри:

— Люба, моя дівчинко, а ти залишайся тут. Тепер це ваш з малюком дім.

Зайшовши в кімнату, Лейла сіла на ліжко. Вона провела рукою по покривалу. Це ліжко, окрім Джана та деякого одягу, все що їй належало в цьому домі. Він завжди був для неї чужим. Вчора вона передчасно стала тішити себе думкою, що в цьому маєтку у неї з’явилось щось рідне… хтось рідний. Але як виявилось сьогодні це була просто ілюзія.

З її очей покотились сльози – тихо, без ридань, без криків. В цих сльозах були біль, смуток, образа, розчарування. Все те що наповнювало її серце та душу. Вони забирали все те погане, що їй довелось пережити, натомість приносили полегшення.

Минули довгі хвилини. Сльози скінчились та висохли на обличчі останні краплини. Лейла піднялась. Вона пішла до шафи та дістала валізу. Не було сенсу відкладати те, що все одно було неминучим. Дівчина акуратно пакувала свої речі і коли шафа спорожніла, вона повернулась до валізи. Та закрити її не змогла, вона з усіх сил намагалась, але речей було забагато.