Розділ 28.

Орхан, у піднесеному настрої після ранкової зустрічі з Лейлою, вирушив до офісу. Там на нього чекали справи — звіти, документи, безкінечні зустрічі. Та найбільше його втомлювало не це. Сахра. Вона дзвонила знову й знову. Він не відповідав, скидав виклики, але вона вперто не здавалася. І от, коли вже сонце хилилося до заходу, а він збирався нарешті їхати додому, двері до офісу рвучко відчинилися.

— Сахра!? Що ти тут робиш? — здивовано запитав Орхан.

— Раз ти не береш слухавку і уникаєш мене, я змушена була прийти до тебе сама.

— У мене немає часу. Кажи коротко.

Вона глянула на нього прямо, без емоцій:

— Коротко. Добре. Я вагітна.

Повітря в кімнаті ніби згустилося. Орхан мовчав. Його очі втупились у неї, а всередині — вирував шторм. Слова, думки, страх, гнів — усе накотилося одним важким потоком.

Сахра зробила крок ближче.

— О, і дякую, що запитав, так, я маю намір народити. І, ні, я не збираюсь приховувати, хто батько.

Орхан різко відповів:

— Ти зробила це навмисне? Спеціально? Ти завагітніла, щоб прив'язати мене до себе.

— Хай навіть так. Головне, що я вагітна — і крапка, — відповіла вона спокійно, але твердо. — А ти маєш подбати про мене і про малюка. Адже ти батько!

Орхан затис кулаки.

— Я подбаю. Від дитини я не відмовляюся, хоча я ніколи не хотів мати дитину від тебе.

— Бо не любиш мене?

— Не любив, не люблю і ніколи не полюблю, — сказав він без тіні вагання.

— Ще скажи, що це тому що ти любиш Лейлу?

Він мовчав. І це мовчання було красномовнішим за будь-яку відповідь.

— А вона тебе любить? Як ти думаєш, вона любить тебе, після всього, що їй довелося пережити за цей час? — вона трохи нахилилася вперед, голос її став майже шепотом. — Милий мій, а вона буде тебе любити тоді, коли ти скажеш їй про це? — і Сахра вказала на свій живіт.

— Це тебе не стосується! — вигукнув Орхан. — Це — тільки між мною та моєю дружиною. А тепер — іди сама, або тебе виведе охорона.

Сахра лиш усміхнулася. Та посмішка холодною, жорстокою. Вона мовчки повернулася і пішла.

Орхан повільно опустився в крісло. Думки, мов скажені птахи, літали без ладу. Він дістав пляшку віскі, налив повний келих. Один ковток, другий...

Тепло алкоголю не приносило ні забуття, ні полегшення.

Двері знову прочинились. Увійшов Юзуф.

— Бей, ви в нормі, — тихо сказав він.

Але тільки глянувши на Орхана, він усе зрозумів. Юзуф допоміг йому підвестись, посадив у машину і повіз додому. Там його вже зустрічав Селім.

Удвох вони підтримали Орхана, завели до кімнати та поклали на ліжко.

Та щойно двері за ними зачинилися, Орхан підвівся, вийшов у кабінет. Сів, налив собі ще випити. Він дивиться в одну точку, і в його голові почав наростати шум. Яким прекрасним був сьогоднішній ранок. В ньому було стільки надії на краще майбутнє, на їхнє майбутнє. І все це може зникнути через Сахру.

В ньому наростає нестримна злість. На Сахру — за пастку, яку вона йому підготувала. І на себе, бо він сам дозволив цим стосункам жити далі, навіть після весілля з Лейлою.

Але злість повільно замінило інше почуття – страх. Відчай.

Цей ранок з Лейлою — він був іншим. Він був наче проблиск чогось нового.та прекрасного. І йому хотілося, щоб це зростало. Щоб із цього щось вийшло. А тепер — усе загрожує зруйнуватися.

Як сказати їй? Як пояснити? Як вона зреагує? Він боїться. Боїться втратити навіть ту крихітну довіру, що зародилася. Але й мовчати теж не варіант, бо скільки разів він вже мовчав!? Не розповів їй про Сахру. Не розповів про Есме. Вона дізнавалася про все болісно. А тепер — ще одна правда. Найгірша з усіх.

Орхан знову і знову перехиляє стакан з віскі. Скільки разів він пив — не злічити. Урешті тіло не витримало, свідомість потонула у тьмяному сні. І сон той був важкий.