РОЗДІЛ 9.

Поки Лейла повільно відновлювалася, маєток Караглу ці кілька тижнів жив іншим життям — готувався до весілля. На внутрішньому подвір’ї натягли вишукані тканини кольору шафрану й вина, в саду заплели гірлянди з  квітів, у повітрі вже відчувався аромат кориці та кори граната. Жінки співали пісень, місячи тісто на пахлаву, чоловіки перетягували столи, стільці й мідний посуд. Навіть повітря в особняку стало іншим — наповненим очікуванням.

Аджена мовчала, жодного разу не зірвалася. Вона розуміла — весілля має відбутися. Її мовчання стало її прокляттям і її згодою водночас.

Коли на двір спустився останній вечір перед весіллям, Лейла підійшла до кімнати Орхана. Постукала і коли він відчинив то на мить завмер.

— Можемо поговорити? — тихо спитала вона.

— Заходь, — відповів він і відступив убік.

Лейла залишилася стояти на порозі.

— За вашою традицією, незаміжній жінці не можна залишатися наодинці в кімнаті з чоловіком, — сказала вона з ледь помітною усмішкою. — А ти ще не мій чоловік.

— Завтра я вже ним буду, — спокійно мовив Орхан.

— От і завтра й зайду, — відповіла Лейла. — А сьогодні — поговорімо десь, де немає стін.

Вони піднялися на терасу на верхньому поверсі.

— Моє перше весілля було в Стамбулі, — сказала вона після паузи. — Все було сучасно, по-європейськи. Біле плаття, келихи з шампанським, оркестр, а потім діджей, торт в три поверхи та салют в кінці свята.

Орхан слухав, не перебиваючи.

— Але твоя мати сказала, що наше весілля буде традиційним… для цих земель. А я навіть не маю уявлення, що це значить. Я не знаю цих обрядів та звичаїв. Я не хочу… випадково образити когось з присутніх на святі — не з гордині чи легковажності, а просто через незнання.

Вона замовкла і подивилась на нього.

— Тому я прошу тебе… розкажи мені, що там буде. Щоб я змогла пройти цей день гідно. Не для себе — для тебе і для твоєї сім’ї…

— Ти справді цього хочеш?

— Так. Було б правильно знати, навіть якщо це й не справжнє весілля.

— Добре, — коротко відповів він. — Весілля у нас — це не лише святкування. Це публічне прийняття родиною нового члена сім’ї. Є багато ритуалів. Наречену прикрашають золотом, яке дарують гості та рідні. Це символ підтримки, добробуту та поваги. У день весілля наречена також цілує руку матері нареченого — як знак пошани. Це не формальність. Це визнання її місця в новій родині.

— Я зрозуміла.

— Є ще танець. Для нас я обрав Zeybek. Старий, традиційний. Раніше його виконували тільки чоловіки. Тепер — часто разом наречений із нареченою. Хочеш, покажу?

— Так. Було б доречно.

Орхан відійшов трохи вбік, підняв руки в сторони, злегка зігнув коліна. Почав рух — широкі, виважені кроки, розходячись і зближуючись, як у ритуальному колі. Потім зупинився, опустився навприсядки, торкнувся долонею підлоги, підняв руку, приклав її до грудей, а потім — пальці до губ і у бік Лейли. Жест точний, стриманий, як частина давнього звичаю.

— Це основа. Можеш спробувати.

Лейла встала навпроти нього. Повторила рухи, трохи повільніше. В один момент зупинилася, поклавши від наростаючої тривоги долоню на сонячне сплетіння.

— Схоже, ніч буде довгою.

Орхан не відповів, лише розуміюче кивнув.