Епілог.

День був надзвичайно погожим. Сонце яскраво світило коли Лейла вийшла з будівлі офісу. Вона зупинилась засліплена променями і закрила очі від задоволення, вітер грайливо розвіяв її волосся. Лейла вдихнула на повні груди і рушила до автомобіля, що чекав на неї.

Вона щойно підписала останні документи, які стосувались будівництва та відкриття лікарні.

Гроші залишені Озканом після його смерті Лейла могла витрачати на будь-що, але вона вирішила не розтрачувати їх даремно. Натомість вона прийняла рішення відкрити лікарню для онкохворих імені Озкана Сулейманоглу, та спонсорувати її.

Вмостившись на задньому сидінні свого автомобіля Лейла дістала телефон із сумки і одразу побачила повідомлення «Все готово. Чекаємо на тебе».

Лейла посміхнулась, відповіла і обережно поклала телефон на коліна. Потім вона дістала із сумки чорну коробочку. Серце почало битись сильніше, коли вона відкрила кришку та перевірила подарунок. Вона обережно торкнулась його руками, відчуваючи легке хвилювання. Лейла надіялась, що подарунок сподобається імениннику.

Вона перевела погляд на вікно автомобіля, що повільно віз її вуличками міста. За вікном змінювались картинки будинків, ліхтарів, дерев, а Лейла заглиблювалась у власні думки. Ці останні півроку проминули як одна мить. Але серце наповнилось теплом, коли вона згадала всі ті прекрасні моменти, які нарешті дозволили їй відчути себе щасливою.

Колись щастя здавалось їй недосяжною мрією, але тепер вона насолоджувалась ним повною мірою.

Повільно перевела вона погляд з картинок, що змінювались за вікном автомобіля на свої руки, які спокійно лежали на колінах. На безіменному пальці красувалась обручка, яку вона носила вже кілька місяців. Лейла злегка посміхнулась сама собі: ця прикраса була одним із приводів для відчуття гармонії і радості, які тепер супроводжували її кожен день.

Машина під’їхала до воріт, які одразу відчинились. Під’їзна алея привела авто до будинку. Лейла відкрила двері автомобіля і ступила на кам’яну доріжку. На зустріч їй вибігли Джан та Боран і радісно взявши маму за руки повели сходами на терасу другого поверху.

Вона була прикрашена кульками, яскравими стрічками, прапорцями та ліхтариками. Стіл уже було накрито, а на терасі зібралась уся родина. Сьогодні був надзвичайний привід для свята – день народження Орхана.

Вийшовши на терасу, Лейла посміхнулася — серед усієї родини її очі відразу відшукали іменинника. Серце злегка забилося частіше, коли вона підійшла до нього. Вона ніжно поцілувала його, обійняла, і легким, щирим голосом сказала:

— З днем народження, коханий!

Орхан усміхнувся, пригорнув її сильніше і поцілував кілька разів.

— Я так довго тебе чекав… — сказав він, — і неймовірно радий, що ти нарешті тут.

Лейла відчула, як тепло його рук і слова огортають її, і в її серці розквітло відчуття щастя, яке неможливо описати словами. Ця мить, здавалось, була створена тільки для них двох, серед усієї родини, серед сміху та радості, які лунали навколо.

Усі сіли за стіл, насолоджувалися стравами, розмовляли, сміялися та щасливо святкували день народження Орхана. Атмосфера була легкою, теплою, сповненою радості — кожна дрібниця, від святкових прикрас до ароматів страв, підкреслювала цей особливий день.

Після того, як основні страви були з’їдені, більшість піднялися з-за столу. Лейла сіла в одному з крісел і спокійно переводила погляд по терасі, спостерігаючи за людьми, які зібралися навколо.

Вона зупинила погляд на Аджені, яка сиділа в кріслі і тримала на руках дочку Ясмін та Селіма. Жінка виглядала надзвичайно щасливою, і Лейла не могла не посміхнутися. Ясмін та Селім, обійнявшись, стояли поруч, їхня близькість та ніжність розчулювала серце Лейли. Те що почалось, як проста домовленість між кланами, переросло у щире кохання.

Далі вона перевела погляд на дітей, що гралися на невеликому коврику. Джан та Боран разом з Еміром, весело сміялися, граючи у свої дитячі ігри. Її очі зупинилися на Айші та Безмірі — подружжя сиділо на диванчику, спостерігаючи за дітьми, і Лейла помітила, що животик Айші вже злегка видніється: вона вдруге вагітна. І на цьому вони не збирались зупинятися. Вони повернулись жити на свою віллу, бо місця в маєтку з часом ставало все менше та менше, а людей, які тут жити все більше.

Погляд Лейли повернувся до Орхана, який сидів у кріслі поруч із нею. Вона відчула таке глибоке і щире щастя, що нарешті вони разом, і серце її наповнилося теплом і спокоєм, а весь світ здавався легким і безмежно світлим.

Фатма подала Лейлі сигнал, і вона піднялася зі свого крісла, відчуваючи легке хвилювання та радість. Взявши торт вона запалила свічки, які приємно замерехтіли в вечірньому світлі. Лейла підійшла до Орхана з посмішкою, що завжди розтоплювала його серце.

— З днем народження! — співала вся сім’я Караглу.

Орхан закрив очі і загадав бажання, Джан та Боран допомогли йому задмухати свічки. Всі хлопали та раділи. Лейла обережно поставила торт на стіл і сказала:

— Перед тим, як ти будеш розрізати торт, я хочу вручити тобі подарунок.

Вона дістала зі своєї сумки чорну коробку і простягнула її Орхану. Він здивовано підняв погляд і обережно взяв коробку. Коли він відкрив її, всередині він побачив кулон, який колись сам подарував Лейлі на її день народження. Його очі виказали здивування, але він посміхнувся: