Розділ 50.

Незважаючи на всі пережиті події, кожна людина несе у собі почуття обов’язку. Це те, що не питає дозволу, що не залежить від настрою чи втоми — воно просто є. Часто ми виконуємо його механічно, бо він перетворюється на рутину, на невід’ємну частину нашого життя. Для Лейли такою рутинною справою було щотри дня їхати до маєтку Караглу, щоб забрати дітей.

Сьогоднішній день не став винятком. Хоча зібрати себе воєдино після вчорашнього було надзвичайно складно, вона все одно сіла за кермо і поїхала. Бо обов’язок не питає дозволу — він просто чекає, поки ти його виконаєш.

Лейла приїхала до маєтку Караглу, і щойно відчинила двері автомобіля, вона побачила що її вже чекав Орхан. Він стояв на подвір’ї і дивився прямо на неї. Серце Лейли на мить стиснулося від того, що вона його бачить, і від тієї тріщини, що утворилась між ними після вчорашніх подій.

Орхан відчував дивне поєднання полегшення й болю. Полегшення — бо вона приїхала, як завжди, і болю — бо цієї тимчасової присутності йому було недостатньо. Йому було надзвичайно важко, бо не бачити її щодня, не знати, як вона, було майже фізично боляче.

Він спостерігав за нею і насолоджувався кожним її кроком. Лейла прямувала до нього, і коли залишилось кілька кроків їй на зустріч вибігли хлопчики, спочатку Джан, а за ним ще не зовсім впевнено – Боран.

Коли Лейла піднялась після обіймів з синами, Орхан помітив відсутність на її шиї кулона.

— Лейло, — сказав він, підходячи ближче. — Де твій кулон?

Лейла злегка посміхнулась, хоча в її очах була якась гіркота.

— Я відвезла його в ремонт. Він взяв за звичку падати в самий непідходящий момент. Там зламалась застібка і давно потребувала зустрічі з майстром.

Орхан полегшено видихнув, бо спочатку подумав, що причина в ньому.

Він стояв і дивився на Лейлу, яка розмовляла з Адженою, Айше та Селімом, ніби в цілому світі була лише вона одна. В його очах було в цей момент стільки тепла, стільки тихої, невимовної ніжності, що жодні слова не зможуть описати цей погляд. Він зловив себе на думці, що боїться моргнути – аби не згубити жодної миті її присутності в його житті. Йому належали лише ці короткі хвилини і потім вона знову залишить його. Тому Орхан подумки шукав будь-яку дрібницю, будь-який привід, аби вона залишилась тут ще бодай на одну хвилину.

«Не йди. Залишся. Ще хоча б трішки. Дай мені ще одну мить дивитись, вдихати, відчувати, що ти, кохана, поруч зі мною.» безмовним проханням звучали його думки.

— Можеш подивитись на мій шов? — звернувся Орхан із несподіваним проханням. — Я боюся, що щось не так.

Лейла зітхнула, ніби відчуваючи, що це лише привід, але вона була змушена погодитись.

Попросивши дітей залишитись ще на хвилинку вона віддала їм свій телефон. Джан завжди вмів вести переговори.

— Посидьте тут, будь ласка. — сказала Лейла показавши на крісла — Я скоро повернуся.

Діти закивали головами, вже поринувши в світ ігор.

— Потрібно щоб ти приліг. Де тобі буде зручніше? — запитала Лейла.

Орхан злегка нахилив голову.

— В твоїй колишній кімнаті, — сказав він. — Ти ж не проти?

Лейла трохи здивувалась, але погодилась. Та перед тим як іти з Орханом вона повернулась до Аджени та запитала:

— Пані Аджено, ви не можете піти зі мною?

— Тобі потрібна буде допомога? — стурбовано запитала Аджена.

— Не зовсім. — знічено відповіла Лейла — Просто я, як незаміжня жінка, не можу залишатись наодинці з чоловіком у замкненому просторі.

— Якщо так то я не піду. — злегка посміхнувшись промовила Аджена. — Я краще за дітьми пригляну.

Лейла трохи збентежена такою відповіддю повернулася до Селіма.

— Підеш з нами? — запитала вона.

Селім засміявся:

— Колишнім дружинам можна все. Навіть залишатись наодинці з чоловіком у замкненому просторі. — він підморгнув Лейлі — Я не піду.

Орхан вже стояв біля дверей, чекаючи, поки Лейла прийде. Вона відчула внутрішнє хвилювання, залишатись наодинці їй не хотілось, хтозна чи зможуть вони себе контролювати. Та інших варіантів не було, тому вона мусила іти. Підійшовши до дверей, крізь які Орхан уже увійшов до кімнати, Лейла повернулась до Аджени та Селіма, які сиділи на диванчику наглядаючи за дітьми і голосно сказала:

— Я залишу двері відкритими, щоб не було питань.

Аджена на її слова лише закотила очі і повернулась до неї спиною. Лейла важко зітхнула і зібравши залишки своєї витримки зайшла в кімнату, що колись була її.

Орхан уже лежав з розстебнутою сорочкою, він здавався в цей момент водночас сильним і вразливим. Лейла присіла поряд з ним. Її пальці зрадливо тремтячи торкнулись його післяопераційного шва. Вона перевірила, чи все гаразд, чи не з’явилось почервоніння, чи правильно загаюється рана. І хоча рухи її були професійними, як лікаря, але водночас дуже ніжними та дбайливими, а все тому, що всередині Лейли вирували теплі почуття, які вона намагалась приховати.

Орхан відчувши її перші дотики, почув як серце раптом загупало сильніше. Її близькість сп’янила його більше, ніж віскі. Кожен обережний рух її рук по його шкірі викликав у ньому трепет і тихе бажання затримати цей момент назавжди.