Розділ 50.

Незважаючи на всі пережиті події, кожна людина несе у собі почуття обов’язку. Це те, що не питає дозволу, що не залежить від настрою чи втоми — воно просто є. Для Лейли таким обов’язком було щотри дня їхати до маєтку Караглу, щоб забрати дітей.

Сьогоднішній день не став винятком. Лейла приїхала до маєтку Караглу, і щойно відчинила двері автомобіля, вона побачила що її вже чекав Орхан. Вона попрямувала до нього, і коли залишилось кілька кроків їй на зустріч вибігли хлопчики, спочатку Джан, а за ним ще не зовсім впевнено – Боран.

Коли Лейла піднялась після обіймів з синами, Орхан помітив відсутність на її шиї кулона.

— Лейло. Де твій кулон?

— Я відвезла його в ремонт. Він взяв за звичку падати в самий непідходящий момент. Там зламалась застібка і давно потребувала зустрічі з майстром.

Орхан полегшено видихнув, бо спочатку подумав, що причина в ньому.

Він стояв і дивився на Лейлу, яка розмовляла з Адженою, Айше та Селімом. В його очах було в цей момент стільки тепла, стільки тихої, невимовної ніжності, що жодні слова не зможуть описати цей погляд. Він зловив себе на думці, що боїться моргнути – аби не згубити жодної миті її присутності в його житті. Йому належали лише ці короткі хвилини і потім вона знову залишить його. Тому Орхан подумки шукав будь-яку дрібницю, будь-який привід, аби вона залишилась тут ще бодай на одну хвилину.

— Можеш подивитись на мій шов? Я боюся, що щось не так.

Попросивши дітей залишитись ще на хвилинку вона віддала їм свій телефон.

— Посидьте тут, будь ласка. Я скоро повернуся.

Діти закивали головами, вже поринувши в світ ігор.

— Потрібно щоб ти приліг. Де тобі буде зручніше?

— В твоїй колишній кімнаті. Ти ж не проти?

Лейла трохи здивувалась, але погодилась. Та перед тим як іти з Орханом вона повернулась до Аджени та запитала:

— Пані Аджено, ви не можете піти зі мною?

— Тобі потрібна буде допомога? — стурбовано запитала Аджена.

— Не зовсім. Просто я, як незаміжня жінка, не можу залишатись наодинці з чоловіком наодинці.

— Якщо так то я не піду. Я краще за дітьми пригляну.

Лейла трохи збентежена такою відповіддю повернулася до Селіма.

— Підеш з нами?

Селім засміявся:

— Колишнім дружинам можна все. — він підморгнув Лейлі — Я не піду.

Орхан вже стояв біля дверей, чекаючи, поки Лейла прийде. Вона відчула внутрішнє хвилювання, залишатись наодинці їй не хотілось, хтозна чи зможуть вони себе контролювати. Та інших варіантів не було, тому вона мусила іти. Підійшовши до дверей, крізь які Орхан уже увійшов до кімнати, Лейла повернулась до Аджени та Селіма, які сиділи на диванчику наглядаючи за дітьми і голосно сказала:

— Я залишу двері відкритими, щоб не було питань.

Аджена на її слова лише закотила очі і повернулась до неї спиною. Лейла важко зітхнула і зібравши залишки своєї витримки зайшла в кімнату, що колись була її.

Орхан уже лежав з розстебнутою сорочкою. Лейла присіла поряд з ним. Її пальці зрадливо тремтячи торкнулись його післяопераційного шва. І хоча рухи її були професійними, як лікаря, але водночас дуже ніжними та дбайливими, а все тому, що всередині Лейли вирували теплі почуття, які вона намагалась приховати.

Щоб відволікти себе Лейла перевела погляд на кімнату і помітила, що вона наповнена речами Орхана.

— Чому ти тут?

— Я перейшов сюди, щоб не спати з Есме, — відкрито відповів він. — Я боюся порушити вагітність. Крім того маю і інші на те причини…

Лейла була здивована, почувши це.

— Зараз ти не правий. Ти маєш бути з нею, Орхан. Якщо лікар каже, що немає ризику, ви повинні бути разом. Ти повинен підтримати її. Вона в дуже делікатному стані. Їй важко, їй потрібно більше уваги та турботи, ніж коли-небудь. Ти маєш проводити з нею час.

Орхан слухав її слова, і його серце стискалося від почуттів. Він розумів, що Лейла права. Він має обов’язки перед жінкою, що носить його дитину. Але, справа в тому, що нічого крім обов’язку більше не було.

Лейла зачекала поки Орхан одягнувся, і вони вийшли разом із кімнати. Підійшовши до Аджени та Селіма, Лейла сказала.

— З Орханом все гаразд, але якщо буде щось турбувати в лікарні завжди є черговий лікар.

— Навіщо нам черговий? — здивовано поглянула на Лейлу Аджена — У нас є самий надійний лікар – це ти. І до жодного іншого ми ходити не будем.

Лейла зітхнула, зрозумівши, що її маневр не вдався, продовжила.

— Я знайшла підходящий будинок, віллу. І найближчим часом буду займатися перевезенням речей.

Аджена кивнула і посміхнулась.

— Це добре. Якщо буде потрібна допомога, ми завжди поруч.

— Дякую за пропозицію. Та я думаю, що справлюсь сама. Не хочу вас турбувати.

— Що ти? Які турботи. Всі Караглу мають триматись разом. Ми ж одна родина.