Розділ 48.

«Ранок добрим не буває». Так завжди говорила Лейла поки жила в маєтку Караглу. У неї були вагомі причини так вважати, бо часом так бувало, що навіть самі прекрасні ранки потім змінював непередбачуваний та жахливий день.

Цей ранок розпочався як завжди. У їдальні маєтку Караглу зібралася вся родина за звичним сніданком. Повітря в кімнаті було спокійне, розмова точилася про побутові справи, а з вікна кімнату освітлювали ранкові сонячні промені. Орхан сидів за столом, уважно слухаючи, як Аджена з Ясмін обговорюють справи на майбутній тиждень, коли його телефон раптово подзвонив.

Охорона воріт маєтку сповістила:

— Пані Зейнеп приїхала з дітьми, Джаном та Бораном.

На обличчі Орхана з’явилось здивування, яке швидко змінилось на глибоку тривогу. Усі одразу переглянулися, адже Зейнеп ніколи не приїздила з дітьми без Лейли.

Всі, хто сидів за сніданком, теж піднялися, занепокоєні і побігли на подвір’я маєтку.

Зейнеп, що була схвильована, вже зайшла з дітьми в двір, з її очей текли сльози. Орхан швидко підійшов до неї. Разом з ним дівчину оточили і інші жителі маєтку. Фатма з тривогою в серці обійняла доньку. Разом з усім на подвір’я вибігла і няня дітей. Помітивши стан в якому була Зейнеп, няня одразу забрала Джана та Борана до дитячої.

— Що сталося? — запитав одразу після цього Орхан.

— Пан Озкан... Він, він... мабуть, помирає.

— Що ти маєш на увазі? Як це — помирає?

Зейнеп, схлипуючи, продовжила:

— Вночі йому стало погано, його нудило… з кровю. Пані Лейла допомагала йому, але під ранок його стан став критичним. Вона викликала швидку, а потім попросила мене забрати дітей і поїхати до вас. Вона ж з паном Озканом поїхала до лікарні.

Орхан відчув, як його серце завмирає.

Він швидко повернувся до решти родини, що також були шоковані таку почувши новину.

— Я поїду в лікарню. Дізнаюсь, що сталось. Можливо потрібна якась допомога.

— Ми всі поїдемо. — сказала Аджена — Ми маєм підтримати Лейлу.

І помітивши суміш здивування та недовіри на обличчі Орхана вона додала.

— В такі моменти вся родина має бути разом. Ми опора один для одного.

Всі приїхали до лікарні, знервовані і сповнені тривоги. Орхан ще по дорозі набрав Халіла і той зустрічав їх уже при вході до лікарні. Керівник лікарні провів їх до відділення, але пояснив, що через санітарні норми жоден з присутніх не зможе зайти до палати. Також Халіл розповів новини про стан Озкана, які зміг дізнатись за цей час.

— Пан Озкан в критичному стані. Сьогодні вночі йому різко стало погано, хоча попередні дні він почував себе дуже добре. У нього рак останньої стадії. Стан дуже важкий, він без свідомості. Його організм ослаблений, і ми не можемо передбачити, скільки часу залишилося. Це може бути кілька тижнів, може кілька днів, а може, навіть кілька годин. Тільки Аллах знає, коли це все завершиться.

— Лейла… Як вона і де? — ледь чутним голосом запитав Орхан.

— Пані Лейла була з ним всю ніч, вона йому допомагала. Зараз вона теж з ним у палаті. Зазвичай ми не допускаємо родичів до пацієнтів у такому стані, але пані Лейла лікар, тай крім того ви ж знаєте її характер… сперечатись не мало навіть сенсу.

Халіл постояв ще трохи з усіма, а потім пішов.

Всі сиділи в коридорі під прозорими дверима, що вели до відділення для хворих на рак, переживаючи кожну довгу хвилину очікування.

Есме сиділа на дивані, не відводячи погляду від Орхана. Вона спостерігала за ним. Вона відчувала, як усе змінюється. Лейла не вагітна, Озкан помирає, тепер чи трохи пізніше Лейла стане вільною. Болюче відчуття, що після смерті Озкана Орхан не захоче залишатися з нею почало помалу роз’їдати її.

Вона витягнула телефон і написала коротке повідомлення.

Незабаром в коридорі лікарні з'явилася її подруга-гінеколог. Вона удавано здивувалась, зупинилася і сказала:

— О, пані Ясмін, доброго дня. Не очікувала вас побачити. Пані Есме, а вам я мала якраз телефонувати. Прийшли ваші аналізи.

Есме, різко підхопилась, кивнула і сказала:

— Давайте обговоримо це в іншому місці. Тут не зручно.

Вони пішли в бік коридору, де їхні голоси стали тихішими. Орхан уважно дивився на них, його погляд було сповнений запитань і невизначеності. Потім він запитав Ясмін:

— Ти знаєш цю лікарку?

Ясмін повернула голову до Орхана, важко зітхнула, і відповіла:

— Так. Це мій акушер-гінеколог.

Орхан відчув, як земля починає йти з-під його ніг. Акушер-гінеколог? З  Есме?

Помітивши співчутливий погляд від Ясмін, Орхан зрозумів, що відбувається, хоча і надіявся, що внутрішнє відчуття його зараз підводить. І ось коли Есме знову повернулася, він швидко підвівся і з тривогою запитав:

— Що сталося?

— Не зараз. Тут не місце. Поговоримо коли будемо вдома і наодинці. — з легкою посмішкою промовила Есме.

— Ні, Есме, тут і зараз! — суворо гримнув Орхан — Що сталось? Кажи!