Розділ 48.

«Ранок добрим не буває». Так завжди говорила Лейла поки жила в маєтку Караглу. У неї були вагомі причини так вважати, бо часом так бувало, що навіть самі прекрасні ранки потім змінював непередбачуваний та жахливий день.

Цей ранок розпочався як завжди. У їдальні маєтку Караглу зібралася вся родина за звичним сніданком. Повітря в кімнаті було спокійне, розмова точилася про побутові справи, а з вікна кімнату освітлювали ранкові сонячні промені. Орхан сидів за столом, уважно слухаючи, як Аджена з Ясмін обговорюють справи на майбутній тиждень, коли його телефон раптово подзвонив.

Охорона воріт маєтку сповістила:

— Пані Зейнеп приїхала з дітьми, Джаном та Бораном.

На обличчі Орхана з’явилось здивування, яке швидко змінилось на глибоку тривогу. Усі одразу переглянулися, адже Зейнеп ніколи не приїздила з дітьми без Лейли.

— Щось сталося. — сказав Орхан, підіймаючись з-за столу. Всі, хто сидів за сніданком, теж піднялися, занепокоєні і побігли на подвір’я маєтку.

Зейнеп, що була схвильована, вже зайшла з дітьми в двір, з її очей текли сльози. Орхан швидко підійшов до неї. Разом з ним дівчину оточили і інші жителі маєтку. Фатма з тривогою в серці обійняла доньку. Разом з усім на подвір’я вибігла і няня дітей. Помітивши стан в якому була Зейнеп, няня одразу забрала Джана та Борана до дитячої.

— Що сталося? — запитав одразу після цього Орхан і його голос був тихим та тривожним.

Зейнеп не могла стримати сліз, її рука трусилася, коли вона намагалась витерти очі. Фатма гладила її по спині та намагалась заспокоїти. З іншої сторони до Зейнеп підійшов Біляй. Завжди стриманий в своїх емоціях чоловік був наляканий станом доньки. Він, не знаючи як себе повести, взяв її за руку і вдивлявся в її заплакані очі, шукаючи пояснення всьому, що відбувалось.

— Пан Озкан... — вона ледве могла вимовити ці слова. — Він, він... мабуть, помирає.

Орхан почав відчувати, як його серце прискорюється від занепокоєння.

— Що ти маєш на увазі? Як це — помирає? — запитав він, не розуміючи, що відбувається.

Зейнеп, схлипуючи, продовжила:

— Вночі йому стало погано, його нудило… з кровю. Пані Лейла допомагала йому, але під ранок його стан став критичним. Вона викликала швидку, а потім попросила мене забрати дітей і поїхати до вас у маєток Караглу. Вона ж з паном Озканом поїхала до лікарні.

Орхан відчув, як його серце завмирає. Його думки швидко переміщались від шоку до реальності: Лейла і Озкан... лікарня… жахливий стан здоров’я  Озкана… а Лейла, як там Лейла…

Він швидко повернувся до решти родини, що також були шоковані таку почувши новину. Аджена, Селім, Ясмін і навіть Есме, всі стояли мовчки не знаючи як реагувати. Жоден із присутніх ніколи не очікував такого розвитку подій.

— Я поїду в лікарню. Дізнаюсь, що сталось. Можливо потрібна якась допомога. — промовив Орхан.

— Ми всі поїдемо. — сказала Аджена — Ми маєм підтримати Лейлу.

І помітивши суміш здивування та недовіри на обличчі Орхана вона додала.

— В такі моменти вся родина має бути разом. Ми опора один для одного.

Без зайвих слів, вся родина поспішала виїхати до лікарні, не знаючи, що їх чекає там.

Автомобілі швидко набирали швидкість, їхали в тиші, кожен з членів родини був заглиблений у свої думки. Орхан же міг думати лише про одне, йому обов’язково потрібно було бути там, допомогти Лейлі, підтримати її.

Всі приїхали до лікарні, знервовані і сповнені тривоги. Орхан ще по дорозі набрав Халіла і той зустрічав їх уже при вході до лікарні. Керівник лікарні провів їх до відділення, але пояснив, що через санітарні норми жоден з присутніх не зможе зайти до палати. Також Халіл розповів новини про стан Озкана, які зміг дізнатись за цей час.

— Пан Озкан в критичному стані. Сьогодні вночі йому різко стало погано, хоча попередні дні він почував себе дуже добре. У нього рак останньої стадії. Стан дуже важкий, він без свідомості. Його організм ослаблений, і ми не можемо передбачити, скільки часу залишилося. Це може бути кілька тижнів, може кілька днів, а може, навіть кілька годин. Тільки Аллах знає, коли це все завершиться.

Вони тепер стояли перед відділенням, де прозорі двері вели до довгого порожнього коридору, що здавався безмежно тихим і темним. Ось цей коридор, з багатьма дверима, за однією із них Озкан, і там десь Лейла залишалася наодинці з ним.

Орхан відчував, як серце стискається від тривоги. Всі питання, що крутяться в голові, стали гнітючими. Всі думки про Лейлу, її переживання, Озкана, якого він навіть не знав хворим, тисли йому на грудях. Всі вони були в шоці, ніхто не очікував такої новини.

— Лейла… Як вона і де? — ледь чутним голосом вимовив Орхан. Він навіть не дивився на Халіла, його погляд був прикутим до порожнього коридору за скляними дверима.

— Пані Лейла була з ним всю ніч, вона йому допомагала. Зараз вона теж з ним у палаті. Зазвичай ми не допускаємо родичів до пацієнтів у такому стані, але пані Лейла лікар, тай крім того ви ж знаєте її характер… сперечатись не мало навіть сенсу, хоча ми і спробували.

Він замовк на кілька секунд, важко вдихаючи. Потім він продовжив: